Нездоланний - Лі Чайлд

– Тоді чому ви мене про це запитали?

– Щоб переконатися в тому, що вам це відомо.

Тієї ночі Ричерові не знадобилися ніякі стільці в кафе. Вони з’їли десерт та випили кави, роблячи це неквапно, невимушено, без жодного поспіху, вирішивши разом просто вірити в неминуче, а тоді Ченґ поставила підпис на чеку, встала з-за столу, за нею підвівся й Ричер, після чого вона взяла його попід руку, наче вони були парою літніх людей із сивої давнини, і вони разом вийшли з приміщення, неквапно, невимушено, без жодного поспіху, зачекали на ліфт, поїхали на п’ятий поверх та відчинили двері номера.

Тоді їхні рухи стали вже не такими неквапними і не такими невимушеними, змінившись більш поспішними. Ченґ була теплою, ароматною, гладкою на дотик, довгоногою і молодою, хоча давно вже була не дитям. Вона була достатньо сильною для того, щоб дати відсіч, та достатньо спокійною для того, щоб ні про що не хвилюватися. Ричерові вона страшенно подобалася, і здавалося, що він їй також до смаку. Опісля вони ще якусь мить поговорили, а тоді вона заснула, він заснув також, наскільки умів це робити.

Посадка розпочалася рівно о сьомій двадцять зранку. Ченґ покотила свою валізу до трапу, і Ричер попрямував слідом за нею, до дешевих місць, десь на дві третини в глиб літака. Ченґ поклала свої речі у відділення над головою і зайняла місце біля вікна. Ричер сів біля проходу. Він запитав:

– Ви добре орієнтуєтеся в Лос-Анджелесі?

Вона відповіла:

– Достатньо добре для того, щоб знайти редакцію газети.

– Може, він працює вдома.

– У такому випадку він усе одно з нами там не зустрівся би. Я певна, що він тримає свою адресу в таємниці, якщо вже не свій номер мобільного. Він обере кав’ярню по сусідству.

– Мені підходить. Але по якому сусідству? Ви всі їх знаєте?

– Думаю, нам слід узяти напрокат іншу машину. Нам потрібен GPS-навігатор.

– Хіба що він зараз в офісі й захоче зустрітися з нами там. Нам краще взяти таксі.

– Ми приїдемо завчасно. Його там ще точно не буде.

– Гаразд, тоді ми зателефонуємо йому на мобільний, коли приземлимося, і дозволимо прийняти рішення замість нас. Кав’ярня чи офіс. Машина з прокату чи таксі.

– Якщо він узагалі погодиться на зустріч із нами.

– Двісті смертей. Це ж така історія.

– Яку він уже чув раніше, згідно з вашою інформацією. Коли йому дзвонив клієнт Ківера. Який, схоже, не справив сильне враження про себе.

– Існує різниця між «слухати» і «чути». І в цьому полягає наша проблема. Сумніваюсь, що Вествуд узагалі знає, чим він володіє. Він не слухав уважно, і тому його записи навіть не відіграють важливої ролі. Це ж як їсти спагеті, у які потрапила волосина.

– А якщо ми не зможемо?

– Не існує такого слова.

– Ви дуже оптимістично налаштовані цього ранку.

– Це неминучий наслідок. Я провів дуже приємну ніч.

– Я також.

– Приємно це чути.

– Як вас називають друзі?

– Ричер.

– Не Джек?

Він похитав головою:

– Навіть моя мама називала мене Ричером.

– У вас є брати або сестри?

– У мене є брат, на ім’я Джо.

– Де він тепер?

– Ніде. Він помер.

– Мені шкода.

– Це не ваша провина.

– А як ваша мама називала його?

– Джо.

– А вас вона називала Ричером?

– Це моє ім’я, таке ж саме, як і Джек. Хочете сказати, ваші друзі не називали вас Ченґ?

– Я була офіцером Ченґ, а потім спецагентом Ченґ, але лише на роботі.

– То як же вас називають?

– Мішель, – відповіла вона, – або скорочено Шелл. І мені це навіть до вподоби. Це гарне скорочення імені. Якщо не використовувати його разом із моїм прізвищем. Шелл Ченґ звучить, як щось середнє між іменем корейської порнозірки та назвою нафтовидобувної компанії в Південно-Китайському морі або звуком від вкидання до каси жмені четвертаків.

– Гаразд, – сказав Ричер. – Хай буде Мішель.