Нездоланний - Лі Чайлд

– Я був копом, – відповів Ричер. – І я знайомий із багатьма поліціянтами. Мені ще не зустрівся такий, який марив би додатковою роботою. Тож саме зараз вони нас не вислухають. Не тепер. Я можу гарантувати це. Так само, як це зробили ви.

– Я можу це перевірити, – повторив Вествуд. – Але я не розумію, як вам допоможе фальшиве прізвище.

– Воно може нас привести до справжнього.

– Як саме? Воно якраз приховує справжнє прізвище.

– Перевірте, кого ви заблокували перед тим, як до вас почав дзвонити Малоні. Ось це і буде наш клієнт.

– Ми знайдемо більше ніж одного претендента. Я блокую багатьох людей.

– Ми це з’ясуємо. Географія нам у цьому допоможе. Ми знаємо, що він найняв приватного детектива із Оклахома-Ситі, і знаємо, що він читає «Лос-Анджелес Таймс». Це може звузити нам пошуки.

Вествуд похитав головою і сказав:

– Мій телефонний номер не так легко знайти. Я не плачу «Ґуґлові» за те, щоб його викладали на передніх сторінках, у центрі уваги. Якщо ваш клієнт настільки добре знається на комп’ютерах, що зміг дістати мій номер з Інтернету, він читає газету он-лайн. Це вже точно. Такі хлопці не купують друковані видання десятиліттями. Він може жити де завгодно.

– Чудово, – сказав Ричер.

– Зустріньтеся зі мною в офісі за годину. У редакції «Таймс».

Ченґ кивнула і відповіла:

– Я знаю, де це.

Тоді до них підійшла офіціантка, Вествуд замовив у неї сніданок, а Ричер і Ченґ залишили його снідати на самоті.

Менш ніж за десять хвилин по тому за двадцять миль на південь від Материного Спочинку чоловік у випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям зробив другий дзвінок зі свого стаціонарного телефону. Його співрозмовник повідомив, що Хеккет стежив за зустріччю в кав’ярні в Інґлвуді. Він сидів задалеко для того, щоб почути розмову в деталях, але до нього долетіло ім’я Ківера і він прочитав по губах, як Ченґ сказала, що вони в безвиході, що його здивувало. Він припустив, що наприкінці розмови вони домовилися про наступну зустріч, він не зрозумів, де саме, проте почув, як Ченґ казала, що знає, де це. Він продовжить стежити за Вествудом поки що, а він точно приведе його до місця зустрічі.

Редакція «Таймс» виявилася старенькою на вигляд, проте досить пристойною будівлею у стилі арт-деко на розі Першої Західної та Спринг-Стрит у діловому центрі Лос-Анджелеса. Їхня система безпеки нічим не поступалася системі якоїсь урядової установи. Там була рентгенівська стрічка та металошукач. Ричер не був певен, для чого все це. Можливо, у них тут було надмірне відчуття власної важливості. Він сумнівався, що «Таймс» була хоча б у чиємусь списку мішеней. Очевидно, її також не було ні на четвертій, ні на п’ятій сторінці цього списку. Проте вибору не було. Тож він укинув копійки до вази та пройшов через пропускник. Ченґ рухалася повільніше. У неї в руках досі були валіза та пальто.

Але врешті-решт, вони таки пройшли далі, отримали перепустки за столом та піднялися вгору ліфтом. Офіс Вествуда виявився квадратною кімнатою в бежевих кольорах, із полицями, заповненими книгами та стосами газет. Під вікном стояв симпатичний старенький стіл, зверху на якому розмістився комп’ютер із двома моніторами. Вествуд сидів перед ним на стільці та читав електронний лист. Його величезна брезентова сумка валялась на підлозі, вона була розкрита навстіж, і всередині виднілись інші книги, газети та металевий ноутбук. За дверима в холі чувся шум від метушні заклопотаних людей, які займалися важливими справами. За вікном небо було яскравим від вічного південно-каліфорнійського сонця.

Вествуд сказав:

– Я зараз звільнюся. Сідайте.

Щось було не так із його голосом.

Сісти виявилося не так просто. Ричер та Ченґ зняли стоси паперів та журналів із двох вільних стільців. Вествуд закрив свою електронну пошту та обернувся до них. Він сказав:

– Мій юридичний відділ незадоволений. Питання конфіденційності ставиться під загрозу. Наша база даних засекречена.

Ченґ запитала:

– Яких негативних наслідків вони бояться?

– Незрозуміло. Вони ж адвокати. Для них геть усе є негативним наслідком.

– Але це важливе розслідування.

– Вони кажуть, що важливі розслідування неможливі без ордерів на обшук та повісток до суду. Або, щонайменше, повідомлення про зникнення людини.

Ричер запитав:

– Для чого ви взагалі розмовляли із вашими адвокатами?

Вествуд відповів:

– Тому що я зобов’язаний це робити.

– А ви розмовляли з вашим головним редактором?

– Він не зацікавлений у цьому матеріалі. Ми перевірили досьє Ківера. Він десь загуляв. Він лише нікчемний старий детектив.