Нездоланний - Лі Чайлд

– Який конкретний тип?

– Один непримітний полковник. Товстун, який займався паперовою роботою. Зв’язками з громадськістю в штаті Міссісіпі. Я саме був там через одну неприємну справу, а він розізлився через якусь сміховинну дурницю; мою реакцію на це навряд чи можна було назвати терплячою, я все виказав йому просто в обличчя, а він образився. І помстився, просто завдяки тому, що час був на його боці. Я вибирався і з гірших ситуацій, навіть коли не було жодних перевірок.

– І ви не могли із цим нічого вдіяти?

– Я міг би використати боргові розписки. Але шкоди було вже завдано. Це була гра на нуль. Якби я виграв, програв би полковник, а це не сподобалося б іншим полковникам. Ніхто з них не захотів би бачити мене поруч. Я закінчив би на далекій півночі Аляски, охороняючи радіолокаційну хижу. Посеред зими. Це була б гра в одні ворота. Плюс це допомогло мені дещо зрозуміти. Вони справді не хотіли мене там бачити. Я нарешті це усвідомив. Тож я не міг із цим нічого зробити. Я із честю прийняв звільнення та пішов геть.

– Коли це було?

– Дуже давно.

– Але ви не занепали духом.

– Це сильно сказано.

– Ви певні?

– У глибині душі я слабкий.

Вона нічого не відповіла. Підійшла офіціантка, і вони зробили замовлення. Коли та від них відійшла, Ричер сказав:

– Ваша черга.

– Що ви маєте на увазі? – перепитала Ченґ.

– Вашу історію.

Вона на хвилину замислилась.

– У якомусь сенсі вона дуже схожа на вашу. Така ж невиграшна пропозиція. Але я сама її створила. Дозволила загнати себе в кут. Я нічого й не помітила.

– Чого не помітили?

– Хтось пробрався в мій будинок. Вони нічого не взяли, нічого не шукали, нічого не зламали і не залишили також нічого. І я тоді цьому не надала значення. Я працювала над справою відмивання грошей. Там було задіяно море готівки та заплутану вервицю підставних корпорацій, як завжди, але був один чоловік. Проте доказів було замало. Справа здавалася практично нерозв’язною. Я схилялася до того, щоб узагалі її закинути. Немає сенсу в наполяганні на розгляді справи, якщо немає шансів на те, щоб її виграти. А тоді той тип прийшов до мене на зустріч. Я вже збиралася сказати йому, що його справу скоро закриють. Але він заговорив першим, і виявилося, що він усе продумав на два кроки вперед. Він сказав, що якщо я негайно не облишу цю справу, він скаже всім, що я ще на початку взяла в нього хабар для того, щоб замилити йому очі, але пізніше я передумала і завдала йому удар у спину. А він усе одно залишив гроші собі. Він сподівався, що моя репутація буде заплямована таким чином чи мене навіть відсторонять від роботи, а він вийде сухим із води.

– Люди можуть казати будь-що. Які в нього були б докази?

– Він зареєстрував рахунок на моє ім’я на Карибах і переслав туди гроші, які слугували хабаром. І вони насправді опинилися там. Величезна купа справжніх грошей. Це підтвердило б усі його слова.

– Окрім того факту, що саме він відкрив рахунок, а не Ви. Повинні бути якісь дані.

– Він сказав мені, що в мій будинок проникнула жінка. Вона нічого не взяла, нічого конкретного не шукала, нічого не зламала і нічого не залишила. Проте вона скористалася моїм домашнім телефоном. Вона відкрила рахунок на моє ім’я просто там, у моєму будинку, і свідченням цьому є мій рахунок за телефон. Через який я взагалі опинилася поміж двох вогнів. Як мені довести, що то не я здійснила той дзвінок? Я подумала, що запис дзвінка може бути в іноземному банку або ж в Управлінні національної безпеки, але за дзвінком на таку відстань може бути важко розрізнити два жіночі голоси, особливо якщо вона намагалася скопіювати мій голос, а я впевнена, що саме так і було, бо цей тип був дуже далекоглядним. Зрештою, він же знав мій номер соціального страхування та дівоче прізвище моєї матері. А це, як ви розумієте, і було моїм кодовим запитанням.

– То що ви зробили?

– Те, що він мені наказав. Я облишила все це. Одразу ж. Закрила його справу. Але я й так збиралася це зробити. Здається.

– Де цей тип тепер?

– Досі в бізнесі.

– Що трапилося з хабаром?

– Він зник. Я спробувала відстежити рух грошей, і він знав, що я це зроблю. Я знайшла ці гроші в підставній компанії на Голландських Антильських островах. Як виявилося, я придбала невелику частку у фінансовій організації як довготривалу інвестицію. А він там був основним акціонером. Нас прив’язали докупи навічно. Я у всьому зізналася. Я виклала все своєму начальнику. Я бачила, що він готовий мені повірити, проте ФБР не керується однією вірою. І відтоді я перестала бути для них корисною в ролі активного