Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

— Бабі, тебе до телефону.

Це була Даніела. Бабі провела рукою по волоссю. Змила залишки ополіскувача.

— Зараз прийду.

Вона швидко огорнулась рушником і пішла до дверей. Даніела передала їй слухавку радіотелефона.

— Швидше, бо я чекаю на дзвінок Андреа.

Бабі знову зачинилася у ванній і сіла на м’яку кришку унітаза.

Почула дзвінкий голос Палліни:

— Ти у душі?

— Звісно, бо інакше б ти мені не подзвонила! Що там таке термінове трапилось?

— Мені щойно подзвонив Полло. Сказав, що йому було класно зі мною. Вибачився за те, що трапилось у ресторані, й хоче знову мене бачити. Сказав, що сьогодні ввечері ми з ним ідемо на перегони.

Бабі сушила волосся, дивлячись на себе у запітніле дзеркало.

— Які ще перегони?

— Нині ввечері вони всі йдуть на Олімпійський шлях з мотоциклами і влаштовують змагання. Швидкість, їзда на одному колесі удвох… Пам’ятаєш, нам про це розповідала Франческа, яка там була. Сказала, що це класнючо. Вона навіть була «камоміллою»!..

— Камоміллою?

— Так називають тих, що їздять позаду — бо їх прив’язують до водія подвійним ременем від «Камомілла». Правило таке, що вони мусять сидіти обличчям назад, інакше не рахується.

— Обличчям назад… інакше не рахується? Палліно, ти геть здуріла? Я вже майже шкодую, що пожертвувала собою заради тебе…

— Та чим ти пожертвувала?

— Як це «чим»? Зауваження і все інше!

— Та ну, ото ти завелася із цим зауваженням!

— Поки що я покарана і не можу виходити до понеділка.

— Добре, але ж я й не прошу тебе йти зі мною. Тільки поради хочу: мені йти?

— Дивитись на тих, хто ганяє, — ще більший ідіотизм, аніж ганяти самій. А ти роби як знаєш.

— О, мабуть, ти маєш рацію. До речі, я сказала Демі, що тепер я дівчина Полло. Ти задоволена?

— Я? Мені що до того? Він твій друг. Я лише завважила, що якби він про це дізнався від когось іншого, то засмутився б!

— Так, я зрозуміла. Насправді він це чудово сприйняв. Він навіть здався мені щасливим. Бачиш, як ти помилялася. Неправда, що він закоханий у мене.

Бабі наблизилась до дзеркала. Рушником для обличчя протерла від пари. З’явилось її зображення з телефоном у руці й засмученим виглядом. Іноді Палліна просто бісить.

— Ну то це на краще, ні?

— Знаєш, Бабі… Ти мене переконала. Я не поїду на перегони.

— Молодець! Почуємось пізніше. Подзвони мені потім, я все одно вдома.

Бабі вийшла з ванної. Пройшла повз Даніелу й віддала їй телефон. Даніела нічого не сказала, але вигляд у неї був роздратований, вона давала зрозуміти, що сестра занадто довго висіла на телефоні. Бабі пройшла до своєї кімнати й почала сушити волосся. Зайшла Даніела з телефоном у руках.

— Це Дема. Не буду повторювати, що діє те попереднє прохання.

Бабі вимкнула фен і взяла телефон.

— Привіт, Демо, як справи?

— Дуже погано.

Бабі слухала мовчки. Здавалося, що пісня Марко Мазіні була написана для нього38. Він був у відчаї. Ні, мабуть, для нього треба було написати окрему пісню. Він був знищений. Дема поставив їй тисячу запитань.

— Ну як же, стільки часу ходжу за нею, а вона стає дівчиною отого! Він узагалі хто?

— Його звати Полло, більше нічого не знаю.

— Полло? Ну й імення!39 Що вона сподівається там знайти? Він один із тих хуліганів, що приходили тоді на вечірку до Роберти. Гарна компанія… І Палліна у нього закохалася!

— Та яке закохалася, Демо… Він їй, мабуть, просто подобається!

— Ні, ні, закохалася. Вона сама так сказала!

— Ти ж знаєш, скільки всього говорить Палліна, ні? Ти її знаєш краще за мене. Сьогодні ввечері вона, приміром, хотіла їхати дивитися перегони на Олімпійському… За п’ять секунд передумала. Бачиш, яка вона? Можливо, вона скоро зрозуміє свою помилку, і повернеться все, як було. Ну ж бо, Демо, побачиш, що так і буде.

Дема замовк. Він повірив у її слова, або принаймні хотів би повірити. «Бідолаха, — подумала Бабі. — Ага, “слава Богу, що він не закоханий!”» Дема знову заговорив. Він здавався вже спокійнішим: — Так, мабуть, ти маєш рацію. Можливо, все буде саме так.

— Побачиш, Демо, це лише питання часу.

— Так, будемо сподіватися, що його не знадобиться занадто багато. — Спробував видатись дотепним. — Бабі, будь ласка, не кажи нічого Палліні про цей дзвінок!

— Ну звісно. І вище носа, еге ж?

— Так, дякую.

Поклали слухавки. Увійшла Даніела.

— Та ти що, Палліна стала дівчиною Полло?! Очманіти! І Дема, звичайно, знищений!

— Так, бідолаха. Він уже сто років як за нею упадає.

— У нього не було шансів! Він — класичний «друг жінок».

Після цієї жорсткої оцінки Даніела взяла телефон, але не встигла переступити поріг, як він знову задеренчав.

— Алло? Так, зараз я тобі її передам. Бабі, будь ласка, не виси на ньому годинами.

— Хто це?

— Палліна.

— Я постараюся!

Бабі взяла телефон.

— Ти розлучилася з Полло?

— Ні!

— Шкода…

— З ким ти говорила, що було весь час зайнято?

— З Демою, він знищений.

— Ні!

— Так, він це дуже погано сприйняв! Неборака, просив не говорити тобі цього. Будь ласка, роби вигляд, що нічого не знаєш, га?

— Може, мені не треба було розповідати йому, що я тепер дівчина Полло?

— Та що ти кажеш, Палліно, якби він про це сам дізнався, було б гірше.

— Я могла сподіватись на те, щоб не говорити йому до останнього.

— До останнього чого? Могла б просто не гуляти з Полло.

— Не будемо про це. Хочу сказати: я вирішила, що ідіотам набагато веселіше живеться на світі.

— І що?

— А те, що я таки поїду на перегони.

Бабі похитала головою. Волосся вже висихало саме.

— Добре, розважайся.

— Мені подзвонив Полло, він скоро по мене заїде. Як на твою думку, мені варто піти туди і розважатися чи дивитися перегони й робити вигляд, що мені трохи нудно? Ніби я нічого не відчуваю і звикла до мурашок?

Це було вже занадто. Бабі вибухнула.

— Слухай, Палліно. Іди на перегони, ганяй на мотоциклі, ставай на переднє колесо, гуляй зі всіма хуліганами на світі, але, будь ласка, не будь Моретті!40

Палліна розреготалася.

— Маєш рацію.