Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

42

Camomilla з італійської — ромашка. На Апеннінах вважається, що ромашковий відвар навіює сон.

В Італії встановлюють невеликі пам’ятні знаки, нерідко з фотографією, на узбіччі біля того місця, де хтось загинув у ДТП.

41

23

На узбіччі дороги з широким поворотом, трохи під нахилом угору, було чимало народу. Хлопці та дівчата різного віку. Кілька джипів «Patrol» з відчиненими дверцятами вгатили музику на повну гучність. Хлопці зі світлим пофарбованим волоссям, дуже схожі між собою — в американських футболках та кашкетах, стрункі натреновані тіла — вдавали, що вони справжні серфінгісти, і в картинних позах передавали один одному, аби не нашкодити здоров’ю, лише пиво. Трохи далі, поряд з розкритим «Маджолоне», інша групка, набагато реалістичніша, готувала собі «козячі ніжки» з наркотиками. Один тип із довгими патлами й щасливо-розфокусованим поглядом зігрівав свою руку і те, що було на ній, за допомогою запальнички. Потім акуратно зчищав веселе зілля з однієї руки в іншу, вже готову до скручування. Якась дівчина, зарані усміхаючись, звивала маленьку картонку з намальованою на ній симпатичною чорною вороною. Це були готові фільтри, які тільки такий заклад, як «Корнак’є»43, міг дарувати своїм клієнтам, ще більше заохочуючи тих — ніби їх треба було додатково заохочувати — надовбатися.

Вони стояли там, на узбіччі дороги, дивились на учасників перегонів, що ризикували на своїх мото. Завжди тільки вони, невдахи-глядачі, тут і в житті.

Трохи далі якісь чоловіки, що прагли провести захопливий вечір, юрмились довкола «Ягуара». Поряд з ними інша пара друзів весело споглядала ці абсурдні каруселі.

Мопеди на одному колесі; мотоцикли, що мчали із ревом, гальмували та газували; хлопці, що проїжджали навстоячки на педалях, видивляючись знайомих. Хтось більш таланистий підчіпляв нову дівчину.

Бабі на своїй маленькій модифікованій «Веспі» заїхала на плавний узвіз. Нагорі оніміла. Панорама, яку вона побачила звідти, була неймовірною. Різні клаксони, дзвінкі та глухі, гули, мов навіжені. Мотори перегукувалися риканням. Світло фар, пофарбованих у різноманітні способи незмивними фломастерами у синій, жовтий чи червоний — що було заборонено і, мабуть, саме тому так прекрасно, — освітлювали дорогу, ніби це була велетенська дискотека. Бабі повільно спустилась узвозом. Майже розгублена через увесь цей ґвалт, м’яко огорнена оцим вихором кольорів та звуків. Із колонок «джипів», скерованих у небо, на повну котушку гриміла музика. Дівчата, втиснуті у надто вузькі джинси, еротично танцювали, заволодівши невеличким майданчиком попереду. Упевнені в собі хлопці брутального вигляду курили точнісінько як у рекламі — щоправда, їм за це ніхто не платив. Бабі посувалась далі. На кожному метрі музика змінювалась.

Різні машини, різні смаки їхніх господарів. Рок від «Скорпіонс» й одразу ж по тому — останній шлягер Філа Коллінза. З однієї позолоченої «Golden Eagle» із м’яким верхом долинув характерний голос Мадонни. Перед нею дівчина, вдягнена у короткий чорний топ і стретчеву спідницю, як у співачки, висіла на своєму хлопцеві, набагато вищому за неї. Хлопець усміхнувся їй. Дівчина усміхнулась у відповідь. Потяглась до нього, шукаючи поцілунку. Він нахилився й задовольнив її бажання. Торкнувся її волосся, світлого, короткого і м’якого, з легким перманентом — власне, щоб іще більше скидатися на співачку. Їхні язики розпочали швидку гру, гостинно приймаючи один одного. Утім, Мадонна ніколи б не стала цілуватися з таким цибатим. Бабі зиркнула ліворуч — туди, де огорожа парку була зламана. Там була групка хлопців. Одні сиділи, інші теревенили стоячи.

Поряд із цим майданчиком був пересувний кіоск, де продавали гарячі канапки та напої. Гроші до нього линули рікою. Підійшла Бабі. Мопед «Sì» на одному колесі промчав повз неї так близько, що вона мало не втратила рівновагу. Хлопчина максимум років п’ятнадцяти знову став на переднє колесо, регочучи на всі зуби. Різко загальмував, розвернувся й одразу ж рушив назад. Знову став на одне колесо, мотиляючи ногами, трохи нахиляючись. Дав газу і з ревом розчинився в натовпі.

Бабі посунула далі, роззираючись довкола. Наткнулась на типа з волоссям щіткою, у чорній шкіряній куртці і з маленькою сережкою у правому вусі, який, здавалось, дуже поспішав.

— Дивися в біса, куди преш!

Бабі попросила вибачення. Ще раз спитала себе, що вона тут робить. Раптом побачила Ґлорію, дочку Аккадо. Вона сиділа на землі на підстеленій джинсовій куртці. Поряд із нею був Даріо, її хлопець. Бабі підійшла до них.

— Привіт, Ґлоріє!

— Привіт, як справи?

— Добре.

— Ти знайома з Даріо?

— Так, ми вже бачились.

Вони обмінялися усмішками, намагаючись пригадати, де й коли.

— Слухай, мені прикро через те, що сталося з твоїм батьком.

— Ах, невже? Ну а мене це зовсім не гребе. Так йому й треба. Навчиться не пхати носа в чужі справи. Він завжди кудись лізе, завжди йому треба висловити свою думку. Нарешті знайшовся хтось, хто поставив його на місце.

— Але ж це твій батько!

— Так, але він страшна зануда.

Даріо закурив.

— Погоджуюсь. Ні, навіть передай Степові подяку від мене. Знаєш, що її батько мене навіть на поріг не пускає? Я завжди мушу стовбичити перед під’їздом, коли заїжджаю по Ґлорію. Не те щоб я дуже прагнув його бачити. Але це принципове питання, ні?

Бабі поміркувала щодо того, яким саме принципом він надихається. Даріо передав цигарку Ґлорії.

— Звичайно, якби це я йому головою вгамселив, то було б хуйово.

Даріо вибухнув сміхом.

Ґлорія затягнулась, глянула на Бабі з усмішкою.

— А ти тепер гуляєш зі Степом?

— Я? Ти з глузду з’їхала! Все, до побачення, я маю шукати Палліну.

І пішла. Ті двоє були навіжені. Дочка, щаслива з того, що її батька побили. І її хлопець, який шкодував, що то не він побив її батька. Щось неймовірне.

Раптом побачила Полло. Він сидів на величезному мотоциклі й весело теревенив із дівчиною, обіймаючи її ногами. Дівчина мала синього кашкета з козирком та написом «NY» спереду. Чорне волосся, зібране у хвіст, було протягнуте в отвір кашкета. Носила куртку з пластифікованими манжетами, як типова американська дівчина-помпон. Подвійний пасок від «Камомілла», темно-сині колготки й такі ж «Суперґа» — це вже було радше по-італійськи. Оця ненормальна, яка реготала і крутила головою, часу від часу цілуючи Полло, й була Палліна.

— Ой, привіт, який сюрприз! — Подруга кинулася їй назустріч і обійняла. — Яка я рада, що ти прийшла.

— А от я — зовсім ні. Я б хотіла зникнути звідси якомога швидше!

— До речі, що ти тут робиш? Хіба