Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

— А якщо твоя мати подзвонить?

— Та яке там подзвонить. Вона ніколи мене не шукає… Ти маєш залишити мені ключі під килимком. На звичному місці.

— Гаразд.

— О, не забудь про це, га? Бідний Дема! Як гадаєш, мені треба щось зробити?

— Палліно, мені здається, що сьогодні ти вже достатньо начудила.

Бабі вимкнула телефон. Даніела майже вирвала його з її рук.

— На щастя, я попросила тебе не довго розмовляти, еге ж.

— Я що можу зробити? Ти ж чула, який там шарварок зчинився. Будь ласка, не кажи нікому про Полло та Палліну.

— Та кому б це я казала?!

Телефон знову задеренчав. Це була Джулія.

— Можна дізнатися, хто у вас розкочегарив телефон?

— Привіт, Джулі. Вибач, це моя сестра.

Даніела пройшла до своєї кімнати. Ледве встигла зачинити за собою двері, і більше не витримала: — Джуліє, ти ще не знаєш новини! Палліна стала дівчиною Полло!

— Ні!

— Так! Дема знищений! Але, будь ласка, не розповідай про це нікому.

Джулія її запевнила:

— Та ні, що ти.

Потім вислухала решту історії, уже розмірковуючи, що на це скажуть незабаром Джованна та Стефанія.

38 Ідеться про пісню «Disperato» («Він у відчаї») Марко Мазіні, Джанкарло Бігацці та Джузеппе Даті.

39 Pollo з італійської — курча, курятина.

40 Алюзія на фільм Нанні Моретті «Це бомба» (1978), де діє нерішучий герой, який часто сумнівається у такому стилі: «Що робити з вечіркою? Піти туди, щоб помітили мене, чи не піти, щоб помітили мою відсутність?»

Алюзія на фільм Нанні Моретті «Це бомба» (1978), де діє нерішучий герой, який часто сумнівається у такому стилі: «Що робити з вечіркою? Піти туди, щоб помітили мене, чи не піти, щоб помітили мою відсутність?»

Pollo з італійської — курча, курятина.

Ідеться про пісню «Disperato» («Він у відчаї») Марко Мазіні, Джанкарло Бігацці та Джузеппе Даті.

40

38

39

22

Бабі вийшла зі своєї кімнати. На ній був теплий м’який халат, під ним — фланелева піжама блідо-голубого кольору, на ногах — теплі капці. Душ допоміг зняти напругу від джоґґінгу, але було геть невесело. Дієта не дозволяла їй нічого іншого, крім одного нещасного зеленого яблука. Пройшла коридором. І в цю мить почула, як повернувся ключ у замковій щілині вхідних дверей. Її батько. «Тату!» Бабі побігла йому назустріч.

— Бабі.

Батько був розлючений. Бабі зупинилась.

— Що трапилось? Не кажи мені, що я погано поставила «Веспу» і тобі не вдалося загнати машину в гараж!

— Та кого гребе та «Веспа»! Сьогодні до мене приходили Аккадо.

При цих словах Бабі зблідла. Чому ж вона раніше про це не подумала? Вона повинна була розповісти батькам про все, що сталося.

Рафаелла, яка щойно завершила мити два зелені яблука, готуючи таким чином вечерю, зайшла у вітальню.

— Що хотіли від тебе Аккадо? Що трапилось? До чого тут Бабі?

Клавдіо зиркнув на дочку.

— Не знаю. Скажи сама, Бабі, до чого там ти?

— Я? Ні до чого!

Даніела з’явилась у дверях.

— Це правда, вона там ні до чого!

Рафаелла обернулась до Даніели.

— А ти замовкни, тебе ніхто не питає.

Клавдіо повернувся до Бабі й узяв її під лікоть.

— Можливо, це й не твоя вина, але до тебе все те має стосунок, ще й який! Аккадо поїхав до лікарні. У нього носова перегородка у двох місцях зламана. Кістка увігналась усередину, і лікар сказав, що якби на пів сантиметра глибше, то встромилася б у мозок.

Бабі мовчала. Клавдіо був приголомшений.

— Може, ти не зрозуміла, Бабі. Ще пів сантиметра, і Аккадо помер би.

Бабі ковтнула. Їсти більше не хотілося. Навіть яблука. Рафаелла з тривогою подивилась на дочку і, зваживши на її ошелешеність, узяла більш спокійний та врівноважений тон: — Бабі, будь ласка, ти можеш розповісти мені, що там за історія?

Бабі підвела блакитні очі. Вони були світлі й перелякані. Ніби вона уперше в житті бачила свою матір. Почала з «нічого, мамо» і повела далі, змальовуючи все. Свято; непрохані гості; Кіко, що подзвонив у поліцію; оті типи, які зробили вигляд, що повтікали, а насправді чекали на них під будинком. Гонитва, понівечена «BMW». Кіко зупинився; хлопець на синьому мотоциклі побив його. Аккадо втрутився, і той хлопець побив його також.

— То Аккадо залишив тебе саму з отим хуліганом і не забрав до себе у машину?

Раффаела була шокована. Бабі не знала, що відповісти.

— Може, він подумав, що це мій друг, не знаю… Знаю тільки, що після бійки всі втекли, а я залишилася наодинці з отим.

Клавдіо похитав головою.

— Ясно, що Аккадо втік. Він ризикував померти від утрати крові з отим розбитим носом. Хай там як, для того хлопця все скінчено. Філіппо заявив на нього в поліцію. Вони сьогодні прийшли до мене на роботу, щоб розповісти всю цю історію. Сказали, що діятимуть через адвокатів. Хочуть знати ім’я та прізвище цього хлопця. Як його звати?

— Степ…

Клавдіо розгублено глянув на Бабі.

— Як це — «Степ»?

— Степ. Принаймні я завжди чула, що його так кличуть.

— Він американець?

Даніела втрутилась:

— Та який там американець, тату! Це прізвисько.

Клавдіо поглянув на обох дочок.

— Але ж цей хлопець має ім’я.

Бабі йому усміхнулась.

— Звісно, має, але я його не знаю.

Клавдіо знову урвався терпець.

— І що я маю сказати Аккадо? Що моя дочка хороводиться з типом, якого навіть не знає, як звуть?

— Я не хороводилась із ним. Я була з Кіко… Я тобі вже казала.

Утрутилась Рафаелла:

— Так, але ж потім ти повернулась додому позаду нього на мотоциклі.

— Мамо, але якщо Кіко й Аккадо втекли, то як я мала дістатися додому? Мені слід було залишатися на дорозі самій і йти пішки? Я спробувала. Але тут-таки зупинився один жахливий тип на «Гольфі», що чіплявся до мене, і тоді я дозволила, щоб той хлопець мене підкинув додому.

Клавдіо не йняв віри власним вухам.

— Ми так дійдемо до того, що цьому Степові ще й подякувати треба!

Рафаелла гнівно блимнула на дочок.

— Ми не можемо дозволити, щоб люди таке про нас