Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори - Владислав Валерійович Івченко

головою кивнув, із розумним виглядом підійшов до пічки, почав її обдивлятися, всередину заглянув. Вугіллям палили, он відро з ним стоїть. Масне, лискуче, сорту антрацит. Його для паровозів чи пароплавів використовують, бо жару дає багато. Ото і не витримала пічка, бо на дрова розрахована була. Дістав я нотатник, із розумним виглядом щось записую.

— Я піду, Володіньку послухаю, а ви працюйте, — каже мені. Кивнув їй, що зрозумів, а сам біля пічки рачкую. Нікого більше в хаті нема, ті у залі сидять, а гаркавий розійшовся, аж сюди чути. Я тим часом нишком у шухлядах столу глянув. Нічого цікавого, якісь папери. Той Володінька, мабуть, до бунтівницьких газеток пашквілі пописує проти нашого государя та отєчєства.

Тут двері рипнули — то Надінька повернулася з якоюсь дамою, приперли кошики повні. Ця, друга, гарненька, трохи, цур йому, на благовірну їх благородія, незрівнянну Дашеньку, схожа. Мабуть, на базар ходила дамочка, за харчами. Бо он таку кагалу спробуй прогодувати, а кухарки не тримають із міркувань конспірації. Поставили жінки корзини і сіли перепочити. Я так скоса подивився на них і далі біля пічки плазую, коли зауважив, що дві пляшки дешевого вина сорту Лафіт принесли. І навіщо? Адже той товариш із Тифлісу начебто ціле барильце привіз? Ну не зажилив же він їм свого вина, у нього душа широка! Значить немає вина у тому барильці, щось інше він віз, аж захвилювався я. Коли відчуваю погляд на собі.

— Надю, а це хто? — питає красуня з цікавістю.

— Та це, Олінько, ми пічника викликали. Пічка ж димить, ще вчадіємо.

— Може б, сказати товаришам, щоб не балакали зайвого?

— Та він із місцевих, по-руськи не розуміє.

— А інтересний мужчина цей пічник, — каже жіночка і аж пропалює мені спину поглядом.

— Ольго, припини! — обурюється подруга.

— Чому, Надю? Як ми народ звільнимо, коли самі лишилися рабами буржуазних цінностей?

— Ольго, так не можна! В тебе чоловік законний є!

— Мій чоловік зараз у Нерчинську на каторзі. Це по-перше, а по-друге, ми відразу домовлялися, що не будемо сковані дурною дрібнобуржуазною мораллю. Він — вільний, і я — вільна.

— Це недобре! — помітно нервує Надя.

— Ага, ще скажи, що блуд, і що жінка мусить бути вірна своєму чоловікові, бо такий закон божий!

— Ольго, просто це не мусить відволікати нас від боротьби!

— А це і не відволікає! Навпаки, допомагає. Знаєш, Надю, після гарячої нічки таку силу в собі відчуваєш, наче той Архімед, готова планету усю перевернути. Бо ж хороший важіль, він на дива здатен! — у Ольги голос стає хрипким і глибоким.

— Ну припини! Так не можна! — нервує Надінька.

— Це саме мені мамінька торочила, коли я їй сказала, що боротимуся проти самодержавія. Значить проти державного рабства ми боремося, а особисте залишимо? Думаєш твій Володя, коли жив без тебе, доповідями одними обходився?

— Він відданий революції!

— Авжеж, відданий. Але ж тіло у нього, як у всіх інших чоловіків, і стоїть вранці так само. Якщо проблем немає, — сміється Ольга.

— Ну що ти таке кажеш! Слухати соромно! — аж кричить Надя.

— А ти з кимось ще була? Чи він у тебе перший і єдиний? — сміється Ольга.

— І слухати це не хочу! — Надя вибігає, гримнувши дверима. А я далі біля пічки рачкую і вдаю наче нічого не розумію, щось там мугикаю. Коли бачу перед собою поділ сукні. Той поділ раптом кудись догори піднімається, як ото у театрі завіса, і відкриває ніжки. Та такі ж красиві та стрункі, ще й у шовкових панчохах! Ось такі ось акторки в цьому театрі! Дивлюся я на те видиво і думаю, що тут не те що фінський пічник, тут би навіть святий старець афонський не встояв. І я ж не заради блуду, а лише задля службової необхідності мушу в гречку вскочити, щоб підозри у бунтівників не викликати.

Десь тільки через півгодини вибрався я з тих густих гречаних хащ. Дамочка лежить поруч, дивиться замріяно і тонку ароматну сигаретку курить. І мені вперше після служби у Туркестані теж затягнутися схотілося, аж замлоїло… Та робота є робота. Підхопився я та й показую їй, що за інструментом сходжу і тоді вже повернуся справу робити. Вийшов за ріг подих перевести. Думав, що ж далі робити. Але буває так, що на ловця і звір біжить. Бачу йде якийсь чолов’яга, несе інструмент мулярський у ящику, захляпаному глиняним розчином. Я до нього. Виявилося, що він три роки у Петербурзі працював і тут руським будинки будував, то російською так-сяк розмовляв. Дав я йому три рублі відступного за ту дачу і попросив інструмент на день позичити. Тільки з інструментом він вперся — не дам і все. Довелося ще два рублі накинути та у трактирі горілки йому штоф купити. Чухонці, як я помітив, випити не дурні, зовсім як жителі великоруських губерній. Тільки б зранку і хлистали.

Я з годину почекав і повернувся до дачі. Там вже пусто було, розійшлися кудись товариші, тільки той Володінька сидів за столом та щось зосереджено писав. Я йому вклонився, він кивнув у відповідь, не відриваючись від своєї писанини. На кухні Надя з Ольгою готували обід.

— О, красунчик повернувся, — зраділа мені Ольга.

— Припини! — сердито зиркнула на неї Надія.

— А ти знаєш, він чоловік — пречудовий. Ну, звичайно, не вистачає елегантності та манер, а ось чоловічого здоров’я не позичати. Так мене заморив, що все з рук валиться, — мрійливо зітхнула Ольга.

— Та я бачу! Ось чому я і проти блуду, бо після нього яка там революція! — сердиться Надя.

Ольга усміхнулася зверхньо.

— Революція, Надінько, — це не розведене вино, це жага і свобода, коли небезпека гріє кров і