Світанок - Стефані Маєр
Все це неправильно.
І не тільки тому, що для мене вбити Беллу — все одно, що вбити себе, що накласти на себе руки.
Джейкобе, зберися, — наказав Сем. — Плем’я на першому місці.
Сьогодні вдень я помилявся, Семе.
Тоді в тебе були помилкові мотиви. Проте зараз ми маємо виконати свій обов’язок.
Я зібрався на силі.
Ні.
Сем загарчав і зупинився навпроти мене. Він утупився мені в очі, глибокий рик вихопився в нього з горла.
Так, — припечатав Вожак, а його подвоєний владою голос аж горів. — Сьогодні тобі не вдасться вислизнути. Ти, Джейкобе, сьогодні битимешся проти Калленів разом із нами. Ти, а з тобою Квіл та Ембрі, берете на себе Джаспера та Еммета. Твій обов’язок — захистити плем’я. Ось для чого ти існуєш. І ти виконаєш свій обов’язок.
Плечі мої похилилися під тягарем вердикту. Ноги підігнулися, я впав на живіт, а він нависнув наді мною.
Жоден зі зграї не може чинити опір Вожаку.
РОЗДІЛ 11. ДВА ПУНКТИ, ЩО ОЧОЛЮЮТЬ МІЙ СПИСОК РЕЧЕЙ-ЯКІ-Я-НЕНАВИДЖУ
Сем уже шикував зграю, а я досі лежав на землі. Ембрі та Квіл стояли обабіч мене — чекали, коли я отямлюся і ми теж вишикуємося.
Я відчував спонуку, потребу звестися на ноги й очолити друзів. Імпульс дужчав, я заледве опирався йому, звиваючись по землі на одному місці.
Ембрі тихенько скиглив мені на вухо. Він подумки уникав слів, боячись, що знову приверне до мене Семову увагу. Я відчував його безсловесне благання мені: зведись на ноги, зроби справу й покінчи з нею.
Зграю сковував страх — не за себе, а за вислід справи. Ми й не сподівалися, що сьогодні всі вийдемо з бійки живими. Хто з братів загине? Чия свідомість покине нас назавжди? Які невтішні родини ми підбадьорюватимемо зранку?
І саме в боротьбі зі страхом мій мозок долучився до всіх, моя свідомість працювала в унісон із рештою. Механічно я підвівся з землі й обтрусився.
Ембрі та Квіл зітхнули з полегшенням. Квіл на мить тицьнувся мені носом у бік.
Їхня свідомість була переповнення відчуття виклику, відчуття відповідальності. Ми згадували ночі, коли спостерігали, як Каллени готуються до війни з перволітками-вампірами. Еммет Каллен був дужчим, проте Джаспер завдасть більше клопоту. Він рухається, як блискавка, — сила, швидкість і смерть поєднані в ньому. Скільки століть досвіду мав він? Досить для того, щоб усі Каллени зверталися до нього по пораду.
Я стану в центрі, якщо ти хочеш битися з флангу, — запропонував Квіл. Він був набагато збудженіший за інших. Тоді вночі, коли Квіл спостерігав за Джасперовим інструктажем, він аж пищав — так хотів спробувати свої сили проти вампірів. Для нього це буде змаганням. Навіть знаючи, що на кону його життя, він не міг дивитися на сутичку по-іншому. Пол у цьому був на нього схожий, а ще двійко вовченят, які й не нюхали бійки, — Колін та Бреді. Сет, мабуть, теж почувався б так само — якби вурдалаки не були його друзями.
Джейку! — штовхнув мене Квіл. — З чого ти хочеш почати?
Я тільки похитав головою. Я не міг зібратися на думках — спонука виконувати чужі накази немов робила з мене маріонетку, а ниточки були припнуті до всіх моїх м’язів. Спершу одну лапу вперед, тепер другу…
Сет тягнувся позаду Коліна та Бреді — тут головувала Лі. Поки вона складала з іншими план, то ігнорувала Сета, і я бачив, що їй кортіло відсторонити Сета від бою. У її ставленні до молодшого брата було щось материнське. Вона б воліла, щоб Сем відіслав його додому. Але Сет навіть не помітив вагань Лі. Він також звикав до ниточок, які робили з нього маріонетку.
Може, якби ти припинив опиратися… — прошепотів Ембрі.
Ти зосередься на своєму завданні. Оті дужі вурдалаки. Ми можемо їх здолати. І здолаємо! — Квіл сам підігрівав себе — це було схоже на підбадьорювання перед великим поєдинком.
Я знав, що найлегше — просто зосередитися на своєму завданні. Не так і важко було уявити, як я нападаю на Джаспера й Еммета. Я вже бував за крок від цього. Довгий час я вважав їх ворогами. І зараз зможу.
Тільки треба забути, що вони захищатимуть те, що я сам захищав би. Тільки треба забути про причину, з якої я радше волів би, щоб перемогли вони…
Джейку, — застеріг мене Ембрі, — думай про гру.
Ноги мої рухалися невпевнено, підкоряючись смиканню за ниточки.
Немає сенсу опиратися, — знову прошепотів Ембрі.
Він мав рацію. Все одно зрештою я чинитиму так, як звелить Сем, якщо він схоче того. А він хотів. Це ж очевидно.
Вожак отримує таку владу не без підстав. Навіть така дужа зграя, як наша, не буде потужною силою без лідера. Ми маємо рухатися одностайно, думати одностайно, щоб досягти успіху. А для цього тілу потрібна голова.
А що як Сем зараз помиляється? Ніхто нічого не зможе змінити. Його рішення не обговорюються.
За одним винятком.
І тут-таки вигулькнула вона — думка, яку я завжди, завжди відганяв. Але зараз, коли ноги мої обплутували нитки, я з полегшенням згадав про виняток — ба більше, з лютою радістю.
Ніхто не може заперечити рішення Вожака — окрім мене.
Я не заслужив цього. Проте я народився з силою, на яку ніколи не заявляв своїх прав.
Я ніколи не хотів ставати на чолі зграї. Не волів цього й зараз. Не бажав брати на плечі тягар відповідальності за долі нас усіх. Сем краще справлявся з цим, ніж зміг би я навіть у майбутньому.
Але сьогодні він був неправий.
І я народився не для того, щоб згинати перед ним коліна.
Ланці злетіли з мого тіла тої ж таки миті, коли я заявив своє право, яке отримав від народження.
Я відчував, як снага збирається в мені — це була водночас і свобода, і дивна, ні на що не оперта сила. Не оперта — бо сила вожака спирається на його зграю, у мене ж не було зграї. На якусь секунду мене поглинуло відчуття самотності.
Зараз у мене не було
