Світанок - Стефані Маєр

Проте коли я рушив до Сема, який планував свої дії з Полом і Джаредом, я йшов прямо, я почувався дужим. Він озирнувся на звук моїх кроків, чорні очі його звузилися.

Ні, — мовив я до нього вдруге.

Він усе одразу збагнув — він почув, як зроблений мною вибір заглушив голос Вожака у моїй голові.

Вражений, він скрикнув і на півкроку відстрибнув назад.

Джейкобе! Що ти зробив?

Семе, я не скорюся тобі. Надто тоді, коли ти чиниш неправильно.

Він приголомшено втупився в мене. То ти… ти стаєш на бік ворогів, а не власної родини?

Вони, — потрусив я головою, щоб прояснити її, — вони нам не вороги. І ніколи ними не були. Та поки я справді не почав обмірковувати їхнє знищення, поки я не обмислив усе достоту, я сам не усвідомлював цього.

Це не через них, — гаркнув Сем. — Це все через Беллу. Вона ніколи не призначалася тобі, вона обрала не тебе, а ти й далі нищиш своє життя задля неї!

Це були жорстокі слова, але правдиві. Я зробив великий вдих, разом вдихаючи і їх.

Може, ти й маєш рацію. Але через неї ти збираєшся знищити зграю, Семе. Скільки б наших сьогодні не вижило, на їхніх руках назавжди залишиться кров.

Ми маємо захистити свої родини!

Я знаю, яке рішення ти ухвалив, Семе. Але за мене ти не прийматимеш рішень — більше ніколи.

Джейкобе, ти не можеш повернутися спиною до свого племені.

Я чув подвоєний владою голос Вожака у його наказі, але цього разу він не діяв на мене. Мене він більше не стосувався. Він стиснув щелепи, намагаючись змусити мене відповісти на його виклик.

Я втупився у його люті очі. Син Ефраїма Блека народжений не для того, щоб скорятися синові Левія Юлі.

То це кінець, Джейкобе Блек? — на загривку в нього наїжачилася шерсть, а зуби вищирилися. Пол та Джаред загарчали й ощетинилися обабіч нього. Навіть якщо ти подолаєш мене, зграя ніколи не скориться тобі!

Тепер я відскочив на крок, і з мого горла вихопився здивований стогін.

Подолаю тебе? Я не збираюся битися з тобою, Семе.

То який у тебе план?. Бо я не відступлюся й не дам тобі захистити вампірового виродка коштом племені.

А я й не спонукаю тебе відступатися.

Якщо ти звелиш зграї прямувати за тобою…

Я ніколи не скорятиму нікого проти його волі.

Хвіст його метлявся — він з огидою усвідомив, що саме вклав я у свої слова. А далі зробив крок уперед, аж ми торкнулися лапами, а його вишкірені зуби застигли в парі сантиметрів від моїх. Аж до цього моменту я не помічав, що вже переріс його.

В зграї може бути тільки один вожак. Зграя вибрала мене. То ти сьогодні сіятимеш розбрат? Повстанеш проти власних братів? Чи припиниш це божевілля й знову долучишся до нас? — кожне його слово було важким від влади, проте не діяло на мене. У моїх жилах текла густа кров вожака.

Тепер я збагнув, чому в зграї ніколи не допускалося більше одного вовка чоловічої статі з вожацького роду. Тіло моє відгукувалося на виклик. Тваринне нутро вовка в мені прагнуло бійки за зверхність.

Я скупчив усі сили, щоб подолати цей імпульс. Я не влізу в безглузду, нищівну бійку з Семом. Він і далі був моїм братом, хоч я й відмовлявся від нього.

У нашій зграї тільки один Вожак. Я не оспорюю цього. Але я обираю власний шлях.

То ти тепер приєднаєшся до клану, Джейкобе?

Я здригнувся.

Я не знаю, Семе. Але я знаю одне…

Він скулився, відчувши вагу вожацької влади у моєму голосі. Бо вона впливала на нього більше, ніж його влада впливала на мене. Адже я народився, щоб вести його за собою.

…Я стану поміж тобою і Калленами. Я не спостерігатиму спокійно, як зграя вбиває невинних… — важко було застосувати це слово до вурдалаків, але воно було правдивим, — людей. Наша зграя вартує більшого. Веди їх до вірної мети, Семе.

Я обернувся до нього спиною — і довкола мене повітря розітнуло одностайне виття.

Глибоко вгрузаючи пазурами в землю, я погнав геть від збентеження, яке сам же й збурив. У мене не було часу. Принаймні Лі мала здатність обігнати мене, і тому мені потрібна була фора.

Виття стихло вдалині, і цей звук, який розтинав тиху ніч, заспокоював мене. Ніхто ще не гнався за мною.

Я маю попередити Калленів, перш ніж зграя отямиться й зупинить мене. Якщо Каллени будуть готові до нападу, Сем може передумати, добре все зважити, перш ніж буде запізно. Я помчав до білого будинку, який і досі ненавидів, полишаючи позаду власний дім. Більше він не був моїм домом. Я сам розвернувся до нього спиною.

Сьогодні починалося, як звичайний день. Я повернувся з вартування дощового світанку, поснідав із Біллі та Рейчел, подивився дурню по телеку, погиркався з Полом… Як же могло все так перевернутися, мов на сюрреалістичній картині? Як могло все так заплутатися й перемішатися, що я опинився тут сам-один — Вожак без влади, відірваний від братів, який віддав перевагу вурдалакам перед вовкулаками?

Звук, якого я так боявся, втрутився у мої затьмарені думки — то були глухі удари по землі важких лап, що переслідували мене. Я стрибнув уперед, щодуху помчав через чорний ліс. Я маю дістатись якомога ближче, щоб Едвард учув пересторогу в моїй свідомості. Лі самотужки не зможе зупинити мене.

А тоді я вловив настрій того, хто переслідував мене. Не злість, а наснага. Не переслідування… а підтримка.

Я спіткнувся. Ще два непевні кроки, перш ніж я зміг відновити рівний біг.

Постривай! У мене не такі довгі ноги, як у тебе.

СЕТЕ! Ти що це собі ДУМАЄШ? ЗАБИРАЙСЯ ДОДОМУ!

Він не відповів, проте я й далі відчував його збудження — він насідав мені на п’яти. Я так само міг бачити його очима, як він був здатен бачити моїми. Для мене ніч була затьмареною — повною зневіри. Для нього ж світила надія.

Я не усвідомлював, що стишую хід, та зненацька він наздогнав мене і тепер біг обіч мене.

Сете, я не жартую! Тут тобі не місце. Забирайся звідси.

Розбишакуватий вовк фиркнув. Джейкобе, я тебе підтримую. Я вважаю, що ти маєш рацію. І я не збираюся скорятися Семові, коли…

О ні, ти, чорт забирай, саме і збираєшся скоритися Семові! Ану забирай свій кудлатий зад назад у Ла-Пуш і чини так, як