(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Я кивнула, щойно утримавшись від того, щоб сказати, що з ним я готова їхати куди завгодно.

Рано, Катю, зупинила я саму себе.

— Мені треба заїхати в офіс на кілька хвилин, — Рома сів за кермо і впевнено почав виводити машину зі паркового майданчика. — Я ноут там залишив учора, треба його забрати. Ти пристебнулася?

— Так звичайно, не хвилюйся, — я повернулася до Роми, спостерігаючи як він впевнено веде автомобіль.

— Підеш зі мною? — запропонував він, коли ми припаркувалися біля бізнес-центру. — Я покажу тобі офіс, правда останнім часом, я проводжу там мало часу, але він все одно крутий.

— Давай, мені цікаво, — хотілося подивитися, де Рома працює. Здавалося, що таким чином я пробираюся в його світ, стаю до нього трохи ближче.

У ліфті ми їхали одні та Рома звичайно вирішив не втрачати цю можливість, притискаючись до моїх губ. Судячи з усього, йому тактильний контакт був так само потрібний, як і мені. Добре, що тут ми сходимось.

В офісі ніколи не було, мабуть, через те, що сьогодні субота. Рома провів мені швидку екскурсію і навіть простягнув горнятко з ароматною кавою. Мені дуже сподобався кабінет, який він ділив із Дімою. Він був просторим та дуже світлим. Столи стояли біля вікна, з якого відкривався чудовий краєвид на місто.

— Як ти можеш працювати тут? — засміялася я. — Я постійно залипала б у вікно.

— Я так і роблю, — підморгнув мені Рома. — Саме тому у нас із Дімкою окремий кабінет, щоб ми не подавали поганий приклад співробітникам.

Ми виходили з офісу, міцно переплівши наші пальці. Мені хотілося вірити, що наші стосунки справжні, що Рома буде зі мною дуже довго. Завжди?

Але реальність завалилась на мене, коли я почула високий жіночий голос, який кличе Рому на ім'я.

— Роме, — до нас підійшла висока струнка дівчина і тут же потягнулася до Роми, обіймаючи його. Я стиснула його руку сильніше, не розуміючи, як мені реагувати. — А я хотіла до тебе піднятися!

— Сьогодні субота, в офісі нікого немає, — відрізав Рома, відсторонюючись від дівчини та одразу ж притягуючи мене до себе, відрізаючи шляхи до відступу.

— Але ж ти часто працюєш у суботу, — відбила дівчина, зовсім не розгубившись. — Навіть сьогодні я застала тебе в офісі!

— Тобі просто пощастило, ми заїхали буквально на п'ять хвилин, — я відчувала, що Рома був максимально напружений, хоч і зберігав зовнішній спокій.

— Це твоя секретарка? — дівчина таки звернула на мене увагу, змушуючи Рому нас познайомити. Він не хотів цього робити, навіть трохи скривився. Що не так?

— Це Катя, моя дівчина, — фух, він визначив мій статус, це дуже порадувало. Але вся моя радість втекла в пісок, коли мій хлопець представив жінку. — А це Вероніка, сестра мого однокласника.

Вероніка?

Та сама Вероніка?