(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Я не могла і не хотіла чинити опір. Рома все сильніше притискав мене до себе, практично порушуючи межі дозволеного, його руки обіймали мою спину, то стискаючи мене міцніше, то лише злегка погладжуючи.

Ривком Рома мене трохи підняв і посадив на викладацький стіл, вклинюючись між моїх ніг і притискаючись ще ближче. Такий контакт вже явно не можна було назвати безвинним та допустимим для навчальної аудиторії. Але мені було байдуже. Я потяглася пальцями до ґудзиків його сорочки, намагаючись доторкнутися до нічим не прикритої шкіри. Мої пальці тремтіли, коли я провела по краю наполовину розстебнутої сорочки.

Рома здригнувся, коли я доторкнулася до оголеної шкіри подушечками пальців, які були прохолодними від хвилювання. Зі стогоном розірвавши поцілунок, Рома відразу припав до моєї шиї, спускаючись нижче до ключиць.

Я стиснула комір його сорочки, нещадно зім'явши його, коли відчула, що моя сорочка зісковзує з плечей. Коли тільки Рома встиг її розстебнути?

Не знаю, чим би закінчився наш порив, але раптово тишу аудиторії розірвав мій телефон.

— Сподіваюся, це не Ігнат, — видихнув Рома, все ще притискаючись мене до себе. — Скажи йому, щоб тримав руки при собі, або я скажу.

— Я ж тобі вже казала, що ми просто друзі, — трохи погладжувала Ромину потилицю, насолоджувалася його близькістю і не поспішала брати слухавку. — Але я обіцяю поговорити з ним. Ром, а я можу...

— Що, крихітко? Домовляй, — Рома зазирнув мені у вічі, намагаючись дізнатися, чому я замовкла.

— Я можу сказати, що ми пара? — сказала я на видиху і відразу замовкла, чекаючи його реакції.

— Ти що цього ще не зробила?

— В сенсі? — здивувалася я.

— Чому ти досі не сказала йому, що ми разом? — Рома трохи відсторонився. Мені здалося, що він знову виглядав незадоволеним.

— Ми це не обговорювали… — пробурмотіла я, опускаючи очі.

А що я йому могла сказати? Він ніяк не окреслив наші стосунки.

Раптом Рома засміявся і простягнув руки до моєї сорочки, застібаючи ґудзики.

— Іноді я забуваю, що ти просто ще крихітка, — він трохи притиснув мене до себе і поцілував у скроню.

— Гей, — я штовхнула його в бік, на знак свого обурення. — І як це розуміти?

— Давай офіційно, щоб більше не було запитань, — Рома все ще посміхався, застібаючи останні ґудзики на моїй сорочці та знову дивлячись мені у вічі. — Ти зі мною зустрічатимешся, крихітко?

Моє серце забилося частіше і здається, що я знову трохи почервоніла. У сучасному світі хлопці не ставлять це питання, а воно так багато каже. Дає надію та впевненість.

— Ну ж бо, Катеринка, не мовчи, — поквапив мене Рома, а я зрозуміла, що вже посміхаюся, але ще нічого не відповідаю.

— Звичайно, — промовила я і відразу відчула Ромині губи на своїх.

Такий зворушливий момент був знову перерваний моїм телефоном, мабуть, я комусь дуже сильно знадобилася.

Рома швидко перемістився до моєї парти та підхопив мій телефон, що розривався.

— Гаразд, Костю поки що не вбиватиму, він мені ще знадобитися, — усміхнувся мені Рома та простяг телефон.

Я взяла слухавку і тут же почула невдоволений голос брата.

— Ну і де ти? На вулиці взагалі-то не травень місяць!

Я затиснула телефон плечем і потяглася до Роминої сорочки, яка все ще залишалася наполовину розстебнутою. Мій хлопець (класно ж звучить, правда?) відразу притиснувся до мене міцніше, проходячи розкритими долонями від моїх колін до стегон.

— Я вже скоро йду, — відповіла я, відчуваючи як мій голос злегка хрипить від емоцій, що накотили.

— Куди це ти йдеш? - втрутився Рома.

— Костя чекає на мене у машині, — відповіла я хлопцеві та відчула як він забирає у мене слухавку. Ось що за така звичка?

— Костя, привіт! — бадьоро привітався він, все ще стискаючи мою талію однією рукою. Я просто плавилася від тактильності. Ніколи не думала, що мені так потрібні обійми. — Не чекай на Катю, я сам привезу її додому. Увечері поверну ціла та неушкоджену під твою опіку.

Я не почула, що відповів йому брат, але, мабуть, заперечувати не став, бо Рома швидко попрощався і скинув дзвінок.

— Добре, тепер ти моя до вечора, — Рома навіть не намагався приховати задоволену усмішку Чеширського кота. — Чи є якісь побажання?

Він знову підхопив мене, допомагаючи злізти зі столу. Простягнув мені тренч та сумку, впевнено хапаючи за руку і ведучи до виходу.

— Гадаю, з мене вистачить свіжого повітря, — посміхнулася я. — Думаю краще обрати якийсь затишний заклад зі смачним какао. Що думаєш?

Я трохи нервувала, не знаючи як Рома ставитися до такого дозвілля. Це я любила проводити час під пледом та з книжкою в руках. Хлопець міг віддавати перевагу більш активному відпочинку, а тут я з какао.

— Мені подобається ідея, — Рома стиснув мою руку, ніби підбадьорюючи. — Я навіть знаю заклад, який тобі має сподобатися. Не проти трохи покататися?