Твої не рідні - Ульяна Соболева

 - Ви родичка?

 - Можна сказати і так.  А у Світлани Опанасівни хтось був із рідних?

- А то як же.  Антихрист.  Син її.  Те ще кодло.  Усе пропив, усе програв.  Виродок.  Мати довів до смерті витівками своїми.

 - А чоловік?  Чоловік у неї був?

 - Був.  Як не бути?  Його машина збила дуже багато років тому.  Молодий ще був.  Вантажівка на смерть задавила, а потім і по стіні розмазала.  Світлана тоді всіх вразила своєю байдужістю на похоронах, ніби не чоловік рідний помер, а хтось зовсім їй чужий.  Не заплакала навіть.  А потім сказала, що зраджував він їй.  З якоюсь бабою міською, і що та завагітніла від нього.  Що він хотів піти від Світлани і виїхати шукати свою міську мадам, яка, на відміну від Леськи, красуня, розумниця, і квартира своя є, а не ця діра.

 Поки вона говорила, у мене серце сіпнулося, і з усієї дурі звалилося в низ живота та так, що все тіло скрутило ... Вона говорила про мого батька.  Я навіть в цьому не сумнівалася.

 - Але не поїхав?  - хрипко спитала я.

 - А то як не виїхав?  Поїхав, мразота така ... тьху ти, погано про небіжчиків не можна, але цей ... Свєтку шкода завжди було.  За кожною спідницею волочився, тикав своїм ... ну самі розумієте, куди завгодно.  Але його, виявляється, звідти в шию виштовхали.  Розумна жінка трапилася, не прийняла козла.  Він назад приперся і давай у Леськи прощення вимолювати.  Та пробачила.  А через півроку він уже з іншою каверзи крутив.

 Тепер я розуміла, чому мама не розповідала мені про нього ... сенсу в цьому ніякого не було.  Ця людина справді не була мені батьком зовсім.  Він узагалі не відомо ким був.

 - А ... а ви сказали - у нього син був.  Де він зараз?

 - Такий же, як і його батько, гівнюк.  Будиночок у нього від бабки залишився в передмісті.  Він як грошей заборговує, так і ховається там, щоб не прибили.  Але, здається, його вже всюди знаходять.  Хвора людина.  Я розумію - горілка, а це ... від диявола всі ігри ці або що він там творить.

 - Ви знаєте, де знаходиться цей будиночок?

 - Звичайно знаю.  Місто маленьке у нас, а раніше в передмісті багато жили.  У кожного там хтось із рідні.  Одне велике село.  Та й ми зі Світланою добре дружили.  Бувало, їздили до матері її допомагати.  Я і Толика, паршивця, намагалася прилаштувати якось і допомагати, але куди мені.  Пенсії самій не вистачає, а він в такі борги влазить, що і мене прибити можуть.  До речі, ви з ним схожі ... Свєтка б зараз в обморок упала ...

 Я тоді з неймовірним хвилюванням їхала в цей пригород.  Мені до божевілля хотілося побачити свого брата.  Я дико жадала спілкування, я мріяла мати рідних приблизно так само, як і моя мама.  І, на відміну від неї, у мене вони були.  Рідний брат.  Але коли я вперше його побачила, то навіть не повірила, що все, сказане тією жінкою, було правдою.  Анатолій зовсім не був схожий на обшарпанця, якого мені намалювала уява. Від нього не смерділо алкоголем, він був акуратно й охайно одягнений ... а ще ми з ним виявилися схожі.  Невловимо.  Якось дуже віддалено, але все ж, побачивши його, я відразу зрозуміла, що це і є мій брат.  Мій брат наркоман і злодій, який лише на вигляд нагадував людину, а насправді наркота вже зжерла в ньому особистість.  Це була лише оболонка.  Я про це дізнаюся трохи пізніше ... але в першу ж нашу зустріч я залишила йому гроші.  Тому що він сказав, що його вб'ють за борги, і показав мені страшні гематоми на ребрах.  Я потрапила ... на своїй жалості, на бажанні мати сім'ю, на якийсь тут же виникла патологічної прив'язаності.  Я вірила, що зможу йому допомогти.  Що він просто дуже самотній і тому творить дурниці.  Адже якщо людину ніхто не любить, вона перестає любити себе сама.  Наша самоповага завжди відбивається в чиїхось очах, словах і вчинках.  Самотність і непотрібність плодять психічно хворих маніяків або ось таких наркоманів, як мій брат.

 Це стало моєю таємницею.  Я не могла розповісти матері.  Боялася її реакції на моє спілкування з сином того, чиє ім'я вона мені не говорила.  Я не розповіла навіть Єгору ... Я мріяла, що представлю йому брата, коли той кине приймати наркотики, коли влаштується на роботу.  Перший час я велася на всі його обіцянки і привозила гроші.  Надсилати було не можна, інакше його вистежать і відберуть прямо на пошті або в банку.

 Я перестала до нього їздити, коли він знову обдурив мене ... уже після моїх пологів і розставання з Єгором.  Напевне, як і раніше, заборгував за дозу і вкрав.  Мене більше не хвилювали його проблеми.  Коли я привезла гроші в останній раз, я так і сказала, що більше допомоги він від мене не отримає, поки не почне сам лікуватися.

 - Ну і вали звідси.  Чого приперлася?  Грошей дай.  Ламає мене!  Ти що, думала, я тебе тут містити з твоїм виб *** ком буду?

 Його хитало, і він реготав, як божевільний.

 - Немає грошей, Толю.

 - Немає - значить, забирайся.  Думаєш, ти мені потрібна була?  Так похер мені на тебе завжди було.  Ти бабло привозила.  Думаєш, мені раптом знадобилася ублюдочна дочка мого тата, до якої він намагався звалити від моєї матері?  Так я кляв тебе з тих пір, як дізнався про твоє існування.  Це через тебе я таким став.  Твоя мати-повія всім нам життя зламала.  Усе, йди нахер звідси.

 Це була наша остання розмова з ним.  Та й не могла я більше допомагати - у мене на руках опинилася маленька Марійка, а тягатися з нею до брата наркомана, у якого вже відмовляли мізки, я не збиралася.  Напевне, саме тоді я зрозуміла, що родинні почуття гарні, коли вони взаємні, а не коли тебе цілком і повністю використовують.  Я дуже сильно змінилася, залишившись зовсім одна.  Я перестала жаліти людей ... я жаліла тепер тільки себе і Марійку. Більше я не дзвонила ні йому, ні тітці Риті.  Я викреслила його зі свого життя.