Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн
- У стінах? - я підняла голову, озирнувшись. Швидше за все це була якась метафора, але щось у голосі та інтонації хлопчика змусило мене насторожитись. Я оглянула кам'яні стіни:
- Він говорить з тобою?
– Ні. Але я його чую, - Коррадо, притискаючи коліна до грудей, почав хитатися вперед-назад.
- Любий, - я поклала руку на плече пасинку. - Ти лякаєш мене останнім часом. Розкажи хто там у стінах. Це він надихнув тебе намалювати портрет?
- Ні, - Коррадо замотав головою. - Я чую його у стінах... Він прийшов звідкись.
– Зараз він тут? - Затамувавши подих спитала я. Ромілда поряд на три сторони накреслила в повітрі знак Діла.
- Ні, - знову негативний кивок. - Він ходить, коли нікого немає. Мене він не боїться, а тебе сторониться, мамо. Він говорив із тим, іншим. Інший боягуз. А він... уб'є. Поганий.
Я спантеличено обернулася до Альби. Вона так само розгублено дивилася на мене.
Домогтися нічого конкретнішого від Коррадо ми не змогли. Він говорив розмитими фразами, все твердив про стіни. Ромілда припустила, що це повернувся дух Клементу чи когось зі знаті, а може й однієї з його закатованих дружин. Після цього мені зізналися, що герцог справді любив познущатися з моїх попередниць, та й просто зі служниць, і я, зчепивши зуби, визнала правоту Асгейра.
Малюнок пасинка ми спалили у каміні. Але він яскравою картинкою викарбувався в моїй пам'яті.
Вдень Білий Кат обшукував територію замку. Жителям було наказано не суперечити мілаїрцям, а їм висунуто умову - нічого не брати силою. За день жодних великих конфліктів не сталося і я зітхнула спокійніше. У палац Асгейр та Фолкор з охороною повернулися лише пізно ввечері. Зустрічати їх вибігла прекрасна рудоволоса Інгрід, а за нею велично ступала її мати. Якби я не знала, що з родини Гунарів залишилися живими лише троє братів, я б точно вирішила, що Меріт Хаген - королева. Я спостерігала за їхньою зустріччю з вежі.
Білий Кат холодно і чемно привітався з жінками, передав поводи конюху і попрямував усередину палацу, по дорозі знімаючи рукавички. Інгрід ледь не кинулася йому під ноги, дивлячись благаючим поглядом. Вона щось говорила, але мені не було чути. Фолкор вважав за краще обійти наречену маршала та її матінку по великій дузі й зараз стояв на сходах, чекаючи на свого командира. Асгейр щось крізь зуби цідив дівчині, вона тільки заламувала руки, не бажаючи відходити. У розмову втрутилася й старша з жінок, але на неї Кат взагалі не відреагував. За нього довелося щось говорити Фолкору, на якого перекинулася Меріт.
За цією німою виставою було цікаво спостерігати. Я помітила і двох служниць-ольдовійок, що причаїлися поблизу, і взяла на замітку попросити Альбу все дізнатися у них. Родинні зв'язки гостей моїх володінь починали мене нервувати.
А неминуче сталося наступного дня.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно