Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Наважившись, я повернулася назад. Обробила руки знезаражувальним розчином, а потім інструменти. Взявши підготовлену зелену мазь для місцевої анестезії, обробила рану. Маршал тільки скривився і міцніше стиснув зуби, відкинувши голову. Я запалила більше свічок і взялася до роботи.

Якоїсь миті всі мої почуття ніби відключилися. Я обережно і точно відсувала краї плоті, акуратно знаходила приховані уламки й витягала їх. Лорду неабияк пощастило, болт не пробив жоден внутрішній орган.

Асгейр постійно перебував у свідомості, але у дуже зміненій. Зазирнувши йому в очі, я побачила затуманений погляд, спрямований у порожнечу, а губи його ворушились у беззвучній розмові, а може, молитві.

Коли все закінчилося, і рани була акуратно зашита, я осіла на підлогу поруч із ліжком. Руки, забруднені в крові, затремтіли.

У вікно заглянув перший світанковий промінь сонця.

- Пустіть нас до лорда, його хоче бачити наречена! - істерично й нетерпляче вигукнув з-за дверей жіночий голос. Я підхопилася на ноги й почала збирати свої речі в сумку.

- До приходу лікаря не можна, - невпевнено відповів на крики Меріт чоловічий голос.

- Та що нам лікар? Я баронеса! Пустіть нас до лорда!

Я закинула сумку на плече і розвернулася, щоб бігти до таємного ходу, але на моєму зап'ясті наче зімкнувся сталевий браслет: холодний, жорсткий і сильний. Я сіпнулася, але Асгейр тримав міцно, змусивши зрозуміти, що він не такий безпорадний, як здавалося, навіть зараз. Його блакитні очі дивилися на мене несподівано тверезо.

- Дякую, Сандро.

- Пустіть, лорде, - благала я, злякано дивлячись на двері, за якими йшла суперечка. Охоронець у ній явно програвав.

- Не слухай її й не говори з нею, - хрипко видихнув чоловік і нарешті розтиснув пальці. Я прожогом кинулася до непримітних дверей, які від стіни в закритому вигляді нічого не відрізняло.

Прохід закрився за моєю спиною в ту мить, коли основні двері в покої відчинилися, і кімнату наповнив стукіт каблучків. Намагаючись вирівняти подих, я присіла і зазирнула у свердловину.

Інгрід підбігла до маршала, але не підходила близько до ліжка. Вона поклала руки на груди та почала тихо молитися. Меріт Хаген пройшла до кімнати з виглядом господині, розглядаючи стіни, килими, меблі. Вчора не надивилася, чи що?

Лікар увійшов третім перед охоронцями. Він скоріше пройшов до хворого, сів на ліжко, відкинув простирадло і завмер. Потім обернувся на всі боки.

- Хто...?

Він затнувся коли маршал підняв руку і хрипко заговорив:

- Ви чудовий лікар. І Глед як завжди милосердний до мене. Виведіть їх. Дам Хаген у мої покої сьогодні не пускати. Покличте Фолкора Нілуа.

Дивитися як охоронці обережно відтісняють жінок, які опиралися і щось казали до маршала, я не стала. Піднявшись, я наосліп рушила шукати вихід. Свічник я все ж таки забула в кімнаті Асгейра...