Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн
Наступні декілька днів виявились відносно спокійними. Я не ходила в покої лорда, дізнаючись про його стан тільки з розповідей служниць і доповідей лікарів.
Меріт та Інгрід я зустрічала лише двічі у коридорах палацу. Кожен раз чемно віталася і швидше йшла. Жодна з жінок Хаген більше не намагалася отримати аудієнцію зі мною.
Коррадо тепер відмовлявся відпускати мене на ніч із кімнати. І я спала на другій половині величезного ліжка. Пасинка щось справді лякало.
Назаріо двічі відправляв людей у таємні ходи, вони обійшли весь Вомон-ле-Тіссен, але не знайшли нікого, хто б мін ховатися там. Не було ні слідів, ні ознак убивці. Єдине, на що звернув увагу Бруно – замкова свердловина у покої Асгейра була пошкоджена. Наче хтось намагався відчинити двері без ключа.
Почувши це я здригнулася і похолола, але нічого не сказала констеблеві.
Той не помітив моєї стривоженості й запевнив, що стежитиме за слугами. Відтепер ніхто не посміє влізти в таємні ходи.
Через шість днів я побачила, як Асгейр вийшов надвір, спираючись на плече Фолкора. Я знаходилася в бібліотеці, стояла біля вікна, коли мою увагу привернула біла пляма посеред сірого двору. Чоловік йшов повільно, але з рівною поставою та гордо розправленими плечима. Навколо нього, настирливою мухою вилася Інгрід.
Ця картина видалася мені смішною і я пирхнула.
Немов почувши мене, Асгейр обернувся. І так легко знайшов мій погляд, ніби знав, де я стою.
- Леді Сандро! - Назаріо різко відчинив двері до бібліотеки, і я мало не випустила книгу. Відійшла від вікна, обернувшись до констебля:
- Що трапилося?
- У Вомон-ле-Тіссен завтра прибуде Болдр Гунар, другий принц Мілаїри.
Я тільки приголомшено відкрила рота. Вони що, вирішили всією родиною приїхати до Валуа?!
- Він прислав гінця з листом для його брата, а також з проханням до вас підготувати для нього покої у палаці. І для його супутниці – Домініки-Франчески де Монтанарі.
Книжка таки випала з моїх рук. Зал наповнив гулкий стукіт удару твердої обкладинки об підлогу. Але я навіть не звернула на це уваги.
- Принцеса? Вона жива? - Ледве вимовила я.
- Як виявилося, так, - Бруно так само виглядав спантеличено, мабуть, отримав цю новину щойно і відразу примчав до мене. Я відчужено кивнула:
- Добре, віддайте наказ, щоб підготували кімнати.
Я відвернулася до вікна, дивлячись на хмари, що мірно пливли по небу. Сьогодні погода видалася не по осінньому тепла.
Сподіваюся, хоч королю не спаде на думку їхати на північ підкорених земель!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно