Провалля - Євгеній Шульженко

​- Памʼятаю, - незадоволено буркнула Діана, - я починаю хрипіти страшним голосом, піднявши руки до тебе. Потім вимикаємо камеру, я підходжу і типу зʼявляюсь перед тобою. Дивлюсь на тебе страшним обличчям, - нахмурила брови, - а де ти макіяж знайдеш?

​- Ти забула, що ми в торгівельному центрі? – здивувалась Міра, - з цим проблем не буде. Так от, - вона засяяла від очікування зйомок, - ти хапаєш мене за шию та гарчиш. Потім камера наче падає на підлогу. Моє тіло падаєпоряд. А ти повільно розвертаєшся та йдеш в темряву.

​- Браво, - Арсеній почав плескати в долоні, - мала, тобі потрібно було не на економіста йти. Не ту вищу освіту ти вибрала.

​- Знаю, - Міра гордо підняла голову, - Не треба заздрити, - одразу звернулась до Макара та Вʼячеслава, - у вас не менш відповідальна робота. Макар знімає нас від початку до кінця. Слава знімає з першого рівня, зі сторонидівчини в білій сукну. Особливо важлива сцена з Діаною, яка задушить головну героїню.

​Вже за пів години дівчина в тій самій білій сукні та з моторошним гримом була готова. Діана стояла перед дзеркалом та розглядала себе. Вона була схожа не на дівчинку-привида, а на зомбі. Синя шкіра, виразки на обличчі. Цівки крові, що тягнулись від рота. Зуби, через один чи два, замальовані чорним кольором. Губи з чорною помадою. Шия відкрита, покрита тими самими виразками. «Красуня, як не крути» - промайнуло в голові.

​Абсолютно задоволена Міра відійшла від подруги. Швидко склала косметику та потягнула друзів на третій рівень, на початок знімального майданчика. Залишились лише Діана та Вʼячеслав.

​Вийшли до домовленого фонтану, розглядаючи темряву замість стелі високого залу. «Що саме Міра хотіла знімати знизу? - подумала дівчина, - нічого не видно». Озирнулась та сіла на край басейну.

​- Як тобі провалля? – спитав Вʼячеслав, бажаючи завести розмову, - вже звикла до дивних випадковостей?

​- Ми так далеко зайшли, - всміхнулась Діана чорними вустами, - що хочеться пересилити страх та врешті решт опинитись на першому поверсі.

​- Погоджуюсь з тобою, - відповів хлопець, - але на поверхню не хочу поспішати, - невпевнено вимовив, - там життя продовжується звичним темпом, - помовчав, вагаючись, - там наші стежинки розходяться.

​- Що ти маєш на увазі? – спитала здивована Діана.

​- Мені приємно бути поряд з тобою, - тихо вимовив, опустивши голову, - ти мені дуже подобаєшся, Ді. Але, - набравшись хоробрості, підняв погляд, - в тебе є хлопець, своє життя, свій шлях.

​Діані було приємно почути зізнання новенького. Відчула, що червоніє, хоча за гримом цього ніхто не помітить. Тривога та тяжкі роздуми відійшли на другий план. Макар з його настроєм. Навчання з безліччю домашнього завдання. Підробіток, аби не обтяжувати батьків. Все зникло.

​Не розуміючи себе, повільно підняла руку та торкнулась долоні Вʼячеслава. З кожною секундою, впевненість в іншому світі зростала, а кров почала закипати. Вона бачила перед собою розкішне тіло новенького, його пасма, його сірі очі. Опустивши погляд на вуста Вʼячеслава, одразу згадала їх тепло. «Не роби цього!» - промайнуло в голові.

​- Ти правий, - хрипким голосом мовила дівчина, - все що ми зараз переживаємо та відчуваємо залишиться тут, в підземеллі, - вона зітхнула, не в змозі відірвати погляду від хлопця, - ти мені теж подобаєшся. Але ти розумієш, що ми зробили помилку на двадцятому поверсі? – голос перейшов на шепіт, - розумієш, що ми знаємо один одного лише добу?

​- Розумію, - пошепки відповів Вʼячеслав, - але я буду жаліти все життя, якщо не відчую тебе знову, - повільно потягнувся до Діани.

​- І я буду жаліти, - відповіла, потягнувшись на зустріч.

​Друзі злились в солодкому поцілунку. Дівчина відчула його смак, його пристрасть. Відчула тепло, за яким, як виявилось, сумувала. Світ навколо зник. Страх перед проваллям, моторошні ситуації, порожнеча за вікнами багатоповерхівки. Проблеми та переживання. Все розтануло.

​Діана потягнулась до Вʼячеслава, обійнявши його за шию. Заплющила очі, хоча темрява надійно ховала їх від сторонніх очей. Хлопець торкнувся її талії, притиснувши до себе. Від насолоди затремтіли ноги. Сотні голок одночасно закололи руки. Бажання хвилями огорнуло все тіло.

​- Я подобаюсь тобі навіть у вигляді зомбі? – спитала Діана, не зупиняючись торкатись губами новенького.

​- Ти неймовірна, - Вʼячеслав всміхнувся, стискаючи дівчину міцніше, - жоден грим не зупинить мене.

​- Брехун, - засміялась дівчина, насолоджуючись, - наполегливий брехун.

​Несподівано пролунало «Стоп!» голосом Міри. Знімальна група наближалась. Було чути, що подруга не задоволена зйомками. Діана зітхнула, відчувши, як стисло серце. Одразу в голову увірвались спогади. Реальне життя незадоволено загарчало, обурившись поведінкою дівчини. Провалля тихо засміялось, насолоджуючись болем, що розлився по тілу.

​- Нам потрібно припинити, - прошепотіла Діана, від чого друзі востаннє злились пристрасним поцілунком, - будь-ласка, припини, - заблагала, торкаючись вуст, - я не можу сама.

​Вʼячеслав відсторонився, сумно поглянувши на дівчину. Він торкнувся обличчя Діани, обережно провівши пальцем по щоці. Вони мовчали та дивились один на одного. Стиснувши губи, хлопець відійшов на крок та витягнув телефон з кишені. Увімкнув та запустив камеру.