Провалля - Євгеній Шульженко

Кинулась вперед, намагаючись щось зробити. Надриваючи зв’язки, благала друзів про допомогу. Опустивши руку поряд з трупом, відчула щось слизьке на пальцях. Опустивши погляд, побачила кров. Знову крик, сльози, паніка. Відчула, що все навколо почало розпливатись. Вона втрачала свідомість..

Дівчина підскочила та розплющила заспані очі. Навколо темрява, легке світло нічного ліхтаря. Не розуміючи, де саме вона знаходиться, покрутила головою по сторонам. Продовгуватий магазин, що закінчувався скляною стіною та відчиненими скляними дверми. Навколо багато жіночого одягу.

Одразу прийшло розуміння. Вона з друзями в проваллі, в багатоповерховому будинку. В торгівельному центрі, на дев’ятому поверсі. Над головою двадцять один поверх, що провалився під землю. Почало нудити. Дівчина схопилась за живіт, відчула неймовірно різкий боль.

Тремтячими руками схопила пляшку з водою та почала жадібно пити. Полегшало. Втягнула прохолодне повітря повними грудьми та закашляла від пилу, що літав навколо. Згадала моторошний сон та закрила долонями рота. Кинулась до друзів та побачила Арсенія. Він спав, тихенько похропуючи. Його обличчя було не ушкодженим, рідним. Не було черепа. Не було білих гладких кісток.

Діана кинулась до хлопця, впала на коліна та обійняла. Тихо заплакала, стискаючи Арсенія все міцніше.

​- Мала, - з просоння прохрипів хлопець, - що ти робиш! – розплющив очі та почав відштовхувати дівчину, - я не вмер, чого ти ревеш! Це лише зламане ребро, - почав стогнати від болю, піднімаючись, - відчепись від мене!

​Дівчина відпустила хлопця та сіла поряд з ним. Декілька раз схлипнула, витираючи сльози. Руки тремтіли, серце виривалось з грудей.

​- Мені наснився жахливий сон, - прошепотіла Діана, - я намагаюсь добігти до тебе, - і знову важко зітхнула, - навколо з’явились пурпурні метелики, від яких йшло сяйво. А потім, - вона глянула на Арсенія, - потім вони сіли зграєю на тебе. А коли я зігнала їх, то побачила твоє тіло, - підвела долоні до обличчя хлопця, - я бачила твій скелет!

​- Матінко рідна, - тихо та сонно засміявся Арсеній, - дурне спить, дурне сниться! – потягнувся, обіймаючи дівчину, - який ще скелет? Ти мене голого навіть не бачила, - він помовчав, - крім випадку, коли я п’яний та голий купався в морі вночі.

​Друзі засміялись, деякий час не відпускаючи один одного. Аж раптом, Діана почула той самий крик, що був уві сні. Відсторонилась, насупила брови.

​- Ти чув це? – спитала з підозрою, - ти чув крик?

​- Так, чув, - Арсеній теж зосередився, оглядаючи магазин, - Макара бачу, Славу бачу, - подивився на Діану, - Де Міра та Олесь?

​- Хлопці, Прокидайтесь! Хутчіше! – закричала дівчина, підскочивши на ноги, - ми чули крики. Міра в небезпеці!

​Поки Макар та В’ячеслав вставали потираючи очі, Діана допомогла підвестись Арсенію. Тулуб хлопця був щільно обмотаний бинтами. При падінні з другого рівня, він здійсно ламав ребро. На щастя, відкритого перелому не було. Лише синці та неймовірний біль з кожним вдихом. На допомогу прийшовся В’ячеслав, який проходив курси медбрата. Бинти знайшли в аптеці торгівельного центру. Ліки брали з собою, місцеві не ризикнули використовувати.

​Дівчина схопила куртку охоронця та накинула на плечі. Несподівано, завмерли, почувши крик. Діана відчула, що волосся почало вставати дибки. «Небезпека! Біда!» - запульсувало в скринях.

​Майже одночасно, компанія вискочила з свого укриття. Увімкнули ліхтарики та кинулись оглядати рівень. Пролунав крик. Промені чкурнули вгору.

​- Це десь зверху, можливо, на третьому рівні, - насупився В’ячеслав, - або на другому. Я не впевнений.

​- Розберемось, - мовив Макар та побіг до найближчих сходів, - я огляну другий рівень. Підіймайтесь вище!

​Діана відчула як сильно калатало серце. Її хлопець не чекав на неї, але й самій йти не хотілось. Знайшла поглядом В’ячеслава та махнула головою, запрошуючи приєднатись. В цей момент, в голові не було думок та страждань щодо хлопців. Міра була в небезпеці. Треба її рятувати! Перед очима промайнула подруга, що як мінімум зламала ногу. Або в темряві наштрикнулась на металевий штир та стікає кров’ю. «А де Олесь?» - промайнуло в голові.

​Вискочили на другий поверх. Арсеній поволі підіймався, зі сльозами на обличчі. Він мовчав, не жалівся. Перше питання, що постало перед ними – припинити спуск, швидше дістатись поверхні. Але Арсеній почав волати, що ні за що в житті він не відмовиться від подорожі. Обіцяв, що жодної жалоби від нього не почують. В’ячеслав же прийшов на допомогу другові, запевнивши всіх, що проблеми зі зламаним ребром не буде. Потрібна туга пов’язка та все ж таки спокій. Але з останнім як вийде.

​Діана побачила ліхтарик Макара, що заглядав в кожен з магазинів. Кликав Міру та Олеся, чортихаючись. Дівчина чкурнула вище, на третій рівень. Одразу посвітила на стелю, шукаючи кажанів. Але жодного нічного звіра не помітила. Почала обходити крамниці.

​В’ячеслав наздогнав Діану, хоча міг вирушити в іншу сторону. Було б швидше, але в темряві, дівчина була не проти компанії. Окрім переломів та крові, згадала відповідь мертвого духа на спіритичній дошці. Стало моторошно. Не могла викинути з голови ймовірність присутності монстрів або хоча б потойбічної сили. Скільки вже раз запевняла себе в тому, що це не просто провалля, а жива істота. Дуже небезпечна жива істота.