Розбивши її життя (частина 1) - Сафо Мелі

6 вересня

Вранці зайшла до салону мобільного зв'язку, купила Льоші подарунок. Щаслива безмежно!

Сподіваюся, йому сподобається.

Відразу звідти поїхала до центрального парку, де ми домовились зустрітись з одногрупниками. До місця зустрічі я прийшла трохи раніше, вирішила посидіти та почекати біля фонтану. А тут усе нагадує про нашу останню зустріч. Дуже за ним сумую.

Настрій упав, весь день потім ходила сумна. Навколо галаслива та весела компанія, а я так і не змогла розслабитись. Все прокручувала в голові всі наші з Льошею зустрічі та розмови, намагалася проаналізувати та зрозуміти, де ж я була не права. У результаті ще більше заплуталася у собі.

Вже ввечері сиділа за письмовим столом і читала підручник з фонетики. У кімнату зайшов тато:

– Як справи в універі, Аська?

– Все чудово, тату. Гризу граніт науки. – я, не обертаючись, сиділа і продовжувала дивитись у книгу.

І тут раптом він питає:

– Олексій не дзвонив?

Я здригнулася і промовчала. Мабуть, побачивши мою реакцію, тато важко зітхнув і вийшов із кімнати.

Але… Блін, що це було?

17 вересня

Довго писала, оскільки зовсім не маю вільного часу. Та й, якщо чесно, я не маю жодних новин. Все по-старому. Навчання-дім-навчання. В університеті вже освоїлася. А ось щодо Льошки – нічого не змінилося. Живе, мабуть, там у селі собі на втіху, а про мене й знати забув. Відчуваю себе повною дурепою, яку використали та викинули. Ще й телефон купила. Навіщо – не знаю.

Вчора підійшов до мене Артем Селіванов, з яким ми навчаємось в одній групі. Запропонував сходити у суботу в кіно. Він гарний, високий і з ним завжди просто та весело. Але я відмовилася. Мене неможливо тягне до Льошки. Я до тремтіння за ним сумую, за його жартами, за раптово озвученими планами на майбутнє. І дуже хочеться, щоб він мене обійняв і розвіяв мої сумніви.

Хочу запропонувати батькам з'їздити на вихідних в село та взяти із собою дівчат. Раптом пощастить і ми з Льошею зустрінемося. Хоча зараз я почала дуже сильно сумніватися в собі і в тому, що я йому взагалі потрібна.

21 вересня

Приїхали з дівчатами на дачу вранці і одразу ж відпросилися до магазину під приводом «захотілося печива чи цукерок». План був засвітити свою присутність у селі.

Бабине літо в розпалі та погода шикарна. В обід вирішили піти до ставка, позасмагати. Не дивно, але на березі знову зустріли Вовку:

– Ти вирішив виловити всю рибу в ставку? – засміялася Наталка, розглядаючи карасів, що плавають у відрі. – Хоч би раз юшкою пригостив чи що!

– Привіт дівчата! – Вовка моментально підскочив до нас, відклавши вудку. – Я вже думав, дачний сезон закрили і не приїдете!

Він підійшов до Наталки і галантно поцілував їй руку. Ми всі засміялися. На мою думку, ці двоє ідеально підходять один одному.

– Так, дівчата, розташовуйтесь, засмагайте. Я миттю зганяю додому за казанком та овочами і повернуся. Варитимемо юшку!

– Вовочко, попередь батьків Асі, що ми з тобою будемо і до обіду додому не прийдемо. – Попросила Наталка і після недовгої паузи, склавши губи качечкою, додала: – І ще пива холодненького захопи, будь ласка.

Ми з Олесею знову засміялися, а Вовка не розгубився і цмокнув Наташку в губи і приклав кінці пальців до скроні:

– Добре, моя королево!

І на наше з Олесею подив, щоки Наташі почервоніли. Вперше в житті ми побачили, як наша найбойовіша і найактивніша подружка збентежилася!

Юшка вийшла найсмачніша, а найголовніше – я нарешті вимкнулася з навчального ритму і просто відпочивала, насолоджуючись осіннім сонячними проміннями.

– До речі, дівчата, – заговорив Вовка, – ніхто не проти, якщо трохи згодом підійде Ромка? Зустрів його, коли пиво купував.

Ми переглянулися з дівчатами.

– Звичайно, не проти, ми навіть за! – відповіла Олеся і багатозначно подивилася на мене, мовляв, «Запитай про Льоху!».

Я ледь помітно похитала головою. Не хочу більше його шукати, за ним бігати, зазивати через друзів. Хай сам мене шукає. Зрештою, хто з нас чоловік: я чи він?!

Настрій знову впав. Я відвернулася від хлопців, дивлячись убік і побачила, що до нас по стежці бадьоро крокує… Льоша.