Танці утрьох - Олександр Медведєв

«Отакої!» — Кононов не чекав такого повороту подій. Тепер він бачив Наталю в зовсім іншому ракурсі.

Кононов не був ні моралістом, ні пуританином. Щоправда, ніколи не дозволяв собі нічого, що виходило б за рамки пристойності. Не тому, що вважав це ганебним. Просто йому ніколи, ніколи в житті не представлялося такої можливості. Він ще раз перечитав останній абзац.

Йому згадалося все, що чув чи читав про сапфічну любов. Якісь уривки фраз, фрагменти текстів, прочитаних і почутих у різний час. Щось про Мерлін Монро, про Марину Цвєтаєву. Він думав про Наталю. Безумовно, тепер вона подобалася йому ще більше.

Після танцю втрьох читати щоденник стало нудно: після описаної сцени будь-яка інша здавалася пісною.

Кононов дочитав останню сторінку. Як виявилося, Гретинський і Наталя припинили після тієї пам’ятної ночі будь-які інтимні стосунки. Взаємовідносини між Наталею і Гретинським залишилися дружніми, хоча стали набагато прохолоднішими. Наталя ж і Марина спілкувалися, як і раніше, ніби нічого не сталося.

Кононов закрив зошит і подумав про те, що якби люди мали можливість хоча б раз на тиждень читати з десяток сторінок подібних щоденників, відпала б будь-яка потреба купувати художні книги. Він шкодував, що, будучи в Горіховому, недооцінив художню вартість документа і те, наскільки він міг прояснити ситуацію і допомогти вести розслідування. Напевно щоденник мав продовження. Малоймовірно, щоб така творча і артистична натура перестала писати. «Можливо, — розмірковував Кононов, — варто було б пошукати другу частину?»

Раптом він згадав про відбиток чоловічого черевика і перевернуту догори дном дачу Марини. Можливо, невідомий чоловічок з маленьким розміром ноги шукав свіжі записи, де викладені у всіх деталях радісні і неприємні події останніх днів? На превеликий жаль, слідчий Володимир Кононов не міг дати вичерпну відповідь на це питання.

За вікном усе ще бешкетував грім. А дощ чомусь барився з приходом. Кононов вимкнув світильник і поринув у сон.

10 травня, за межею вічності

У ніч на десяте по місту розгулював буревій. Дощу так і не було. На небі під акомпанемент апокаліпсичного грому зухвало без упину витанцьовували звивисті блискавки. Вітер рвав молоде листя акацій.

Кононову снилося, що він прокинувся і лежить горілиць, спостерігаючи за тим, як жовті спалахи опромінюють кімнату і на стелі з’являються багатоликі тіні — відображення віконних рам.

Слідчий устав, ступив крок і наткнувся на стілець, по-дитячому зойкнув від болю, забивши пальці. Дошкутильгав до балкона, виглянув на вулицю. Грім дужчав. Небо затягло хмарами. Удар блискавки змусив Кононова здригнутися і відступити назад. На кухні вітер відкрив кватирку. Слідчий пішов зачинити її. Переступив поріг і клацнув вимикачем. Світла не було.

Але спалахи блискавок достатньо освітлювали приміщення. Кононов глянув на стіл: поруч з недопитою чашкою лежав щоденник Рубіної. Вітер так швидко перегортав його сторінки, що ті вигнулись півколом і утворили дивовижне віяло.

Слідчий зачинив кватирку, однак сторінки продовжували ворушитися.

Кононов засинав і просинався. Але впродовж усієї ночі цей епізод снився йому кілька разів поспіль. Він уставав, йшов до балкону, потому зачиняв кватирку, а щоденник ніяк не міг угамуватися.

10 травня, 8.30

Я прокинувся геть спустошеним. Простирадло було мокре від поту, голова, гуділа, як резонатори в стінах собору під час звучання органа.

Неймовірна реалістичність сну, його невідбутна циклічність і повторюваність (я збився з рахунку скільки разів уставав, виходив на балкон, ішов на кухню, намагався запалити світло і ціпенів, побачивши, як ворушиться щоденник) мене просто замучили.

У першу чергу я перевірив усі вимикачі в квартирі, переконався в їхній справності і лише потому поліз під душ.

Потроху прийшовши до тями під струменями холодної води, я подумав, що Пельш, вислухавши мою оповідь про сон, мабуть, зауважив би: «Женитися вам треба, пане слідчий». «Одружуватися чи ні, — подумав я, насвистуючи єдину, яку вмів, мелодію з „Кармен“, — а от пофліртувати не завадило б».

Я до червона розтерся махровим рушником і… вийшов на балкон, хоча за ніч ця дія встигла мені смертельно набриднути.

Двір був завалений зламаними гілками. Оскільки нашому двірникові, як і більшості двірників країни, давненько не видавали заробітної платні, прибирати їх він не збирався. Залишалося єдине — сподіватися на високу свідомість громадян.

Снідаючи нашвидкоруч, я розмірковував над інформацією, яку мав. Насамперед мене хвилювала остання розмова з Гретинським. Неправда. Я увесь час думав про Наталю. Уранці десятого травня я нарешті збагнув, що безтямно закохався з першого погляду.

Саме тому я вирішив зробити все можливе, щоб довести собі, Булавіну, всьому світові, що Гретинський не винен. Незважаючи на те, що він, схоже, мій більш щасливий суперник. Незважаючи на те, що вважав його своїм суперником, який має достатньо козирів: молодість, красу, гроші (заповіт Рубіної!). Мені найбільше хотілося, щоб Наталя зрозуміла, що я не безжалісний робот, який автоматично виконує накази начальства, не має Бога в серці і мріє тільки про одне — якомога більше безневинних людей запроторити за ґрати, а класний мужик, у грудях якого