Танці утрьох - Олександр Медведєв

Слідчий вийняв з папки особисту справу Рубіної, що, незважаючи на казенну мову, містила цікаву інформацію.

Батьків у Марини Рубіної не було — тобто вони були, але не дожили до дня вбивства єдиної дочки. Дітей Марина мати не могла чи не хотіла, але, так чи інакше, про прямих спадкоємців не йшлося. Тітки? Ні. Сестри і брати? Рідних сестер чи братів у Рубіної не було — але, як виявилося, був один зведений брат по батьку, якийсь Борис Сапегін.

Фігурою Сапегіна Кононов зацікавився. Адже саме йому, а не кому-небудь іншому, дістанеться левина частка спадщини Рубіної, якщо Осетинського визнають винним. Насправді Сапегін був Рубіним, але, одружившись, він узяв прізвище своєї дружини. Мабуть, стосунки між Рубіною і її зведеним братом були не найкращими, оскільки в тексті заповіту його ім’я навіть не фігурувало.

Отже, Кононову необхідно розшукати Сапегіна. А це було завдання не з легких. Він міг, наприклад, жити в Магадані, змінити прізвище вдруге, не прописуватися в купленій квартирі, не стояти на обліку у військкоматі… Звичайно, раніше шукати кого-небудь, знаючи лише ім’я по батькові і рік народження було набагато простіше — пошукова машина працювала злагоджено і без збоїв. Нині ж, щоб придбати фальшиві документи, не потрібно докладати зусиль, та й саме слово «прописка» має значення лише для людей старої закваски.

Якщо зробити припущення, що Сапегін був якось причетний до вбивства Рубіної, потрібно було визначити й те, що він мав бути добре обізнаним зі способом життя Марини і зі змістом заповіту, а для цього потрібно було ввійти в контакт з нотаріусом.

9 травня, 21.02

Думаючи про те, як за найкоротший термін довідатися про Сапегіна якнайбільше, Кононов не чув телефонного дзвінка. Коли ж його вуха нарешті вловили трелі рідного телефону, він підійшов до апарату і зняв трубку.

— Алло?

На протилежному кінці дроту панувало мовчання. Кононов натиснув на важіль. Йому згадалися учорашні фокуси, і він вирішив дещо підняти собі настрій і викрити жартівників. Зробити це було нескладно.

Телефон задзвонив удруге, Кононов був певен, що зараз почує голос учорашнього віщуна про «повсталих мерців».

— Слухаю?

— «І повстануть мертві, і ходитимуть вони серед живих», — продекларував той самий заупокійний голос, що і вчора.

Будь-кого такі дзвінки могли б нажахати. Але Кононов був не з лякливих. Він знав, що страховисько завжди намагається натягти маску невинності. Так само як і немічний любить удавати з себе героя.

Кононов дав висловитися невідомому, а коли той замовк, акуратно повісив трубку і набрав номер чергової телефонної мережі міста, в обов’язки якої входило повідомляти телефонний номер, адресу і прізвище абонента, що зробив дзвінок, яким зацікавились органи.

— Третя, — відповів стомлений жіночий голос.

— Капітан Кононов. Мені хвилину тому дзвонили. Мене цікавить, з якого номера було зроблено дзвінок.

— Зателефонуйте через п’ять хвилин.

Усі зазначені п’ять хвилин Кононов по-хлоп’ячому тішився перемогою. Звичайно, невідомий міг дзвонити з телефону-автомата, у такому разі чергова повідомила б обліковий номер і адресу, де він розташований. Щоб зловити жартівника, довелося б трохи помучитись. Нарешті довгі п’ять хвилин минули.

— Це знову капітан Кононов.

— На жаль, визначити номер не вдалося.

— Це ж чому? — здивувався Кононов, що вперше зіштовхнувся з подібною проблемою.

— Розумієте, — перепрошувала чергова, — є такі імпортні телефони, що в момент з’єднання абонента з АТС можуть викликати перешкоди, через те не можна навіть приблизно встановити номер.

— Дивовижно, — Кононов чув про таке вперше в житті. — Вибачте, а скільки коштує такий телефон і якої він марки?

— Ну, марки бувають різні, наприклад, «Пансіонат люкс 132». А щодо ціни… — дівчина зам’ялася, — десь біля трьохсот доларів.

— Дякую, — Кононов поклав трубку і відчув розчарування.

Він розумів, що розіграш з «повсталими мерцями» якось стосується справи Рубіної.

«Хоча, — міркував Кононов, — це може бути чиста випадковість. Багато дітей, почуваючи безкарність, розважаються як можуть. Але ж двічі снаряд в одну вибоїну не потрапляє, отже, це де випадковість. Чому ж тоді дзвонять саме мені?»

9 травня, 22.18

Кононов був готовий заприсягтися на чому завгодно і кому завгодно, що не підійде більше до телефону ні за які гроші, навіть якби йому пообіцяли шестисотий «Мерседес» за п’ятихвилинну розмову з Мерлін Монро, він однаково відмовився б.

Але, на його щастя, цього вечора спокій у кімнаті більше ніхто не порушував, хіба телевізор.

Кононов заварив чай, зробив три товстелезних бутерброди, з’їв їх з апетитом і почав вкладатися спати.

Він ліг у ліжко і вже зібрався виключити світильник, як раптом запримітив бурякового кольору зошит, про існування якого встиг уже забути. Щоденник Рубіної.