Infernale. Пекельний сеанс - Джонатан Скарітон

— Мені це непотрібно, — сказала вона, відчуваючи, що ось-ось вибухне, але Брайтнер жестом наказав їй мовчати і похитав головою.

— Я не залишаю вам вибору.

Вона фиркнула й підвелася з крісла. Відчинила двері й зупинилася.

— Знаєте що? Іноді головою просто треба працювати.

Вона вийшла з кабінету, захряснувши за собою двері.

Це була жахлива ніч.

Мати вийшла, щоб трохи випити. Спочатку це лише злегка стривожило Еліота. Але потім вона повернулася п’яна, перечепившись через сходи. Гірше того, вона була не сама. З нею був хтось — молодий чоловік, якого він ніколи не бачив. Той був теж п’яний, чи принаймні здавався таким. Ці хлопці — ніколи не знаєш, якого чорта в них на думці. Може, він лише прикидається п’яним, щоб затягнути її в ліжко.

Її язик заплітався, а мова була цілковито беззмістовною. Він злився на неї за те, що вона була шльондрою, за те, що не вміла стримувати себе. Як вона могла зрадити його ось так? Він продовжував видивлятися крізь вічко, доки око не розболілося. Але не відступав. Не біль непокоїв його.

Двері її квартири зачинилися слідом за ними, але він досі чув голоси. Вочевидь, вони були у вітальні, де до них приєднався ще один голос. За кілька хвилин двері відчинилися, і няня пішла. Мелодія, яка так збуджувала його, безперестанку крутилась у голові.

Еліот продовжував видивлятися крізь вічко. У якусь мить він навіть вийшов навшпиньки у коридор першого поверху, ставши за кілька дюймів від її дверей — рівно настільки, щоб мати змогу підслухати. Лунали стогони болю; він знав, чим вона

займається. Картини, що зринали в його уяві, наче хробаки, роїлися в мозку; і від того йому хотілося вирвати собі очі. Він повернувся до своєї квартири, вирішивши, що буде

розумніше не заважати її розпусним іграм. Просто зачекати. Усе відбувалося геть не за його Грандіозним планом. Мати виявилася чортовою курвою. І та дівка Пірсон. Вона поводилась не так, як він

собі уявляв. Вона не верещала, як решта; задоволення було вже не таким, як раніше. А він ще гадав, що вона зробить його щасливим.

Нічого. Він стиснув кулаки і приклав їх до скронь.

Не міг миритися з таким станом речей, з тими почуттями,

тими думками. Нехай Буря з ними розбирається. Буря засмокче їх, поглине їх. Смуток, який він відчував, зрада — усе це перетвориться на природну стихію. Все,

що він не міг контролювати, не міг знищити в собі. З кожним кроком у напрямку ванної вона зростала. Жага. Жага вогню.

Звільнитися. Нарешті йому на думку спала дотепна ідея.

Його скарби. Що з того, що ця дівка Пірсон зовсім не схожа на те, що він уявляв? Він може зробити її такою, перетворити її. Це як

гра в перевдягання. Він увійшов до спальні й став навколішки біля

свого ліжка. Дістав з-під нього картонну коробку. Схрестивши ноги,

тремтливими руками по черзі перебрав кожну з коштовних

речей, що лежали всередині. Іграшковий ведмедик, якого колись тримала Торі Дерексон; книжка-розмальовка, повна крейдяних

малюнків Сари Вільямз; пряжка від паска Кетрін Лараллі у формі принцеси; маленька снігова кулька (з фігуркою Аліси з Країни чудес усередині) з кишені пальта Кеті Мітчелл; залишки

повітряної кульки Ельcі Бекмен та інші такі само

сувеніри. Два з них найбільше розбурхали його інтерес:

шпилька — досі з кількома волосинами, вирваними, коли

він висмикнув її — з голови Джулії Антоніу; і срібний медальйон, що колись прикрашав шийку Еллі Вітмен. Кожен предмет він тримав по черзі в обох руках, а тоді

пройшов у коридор, що вів до сховища. Спочатку двері не піддалися; це був один із тих днів, коли здавалося, наче цілий світ був проти нього і ніщо не діяло. Буря.

Нехай Буря розбирається з цим. Він вдихнув, струснувся і

відчув, як вона наближається. Не зараз. Він з силою відчинив двері, але навіть у такому стані діяв обережно, щоб не зірвати їх

із петель. Він не хотів цього. Бути розумним. Він перетнув прохід до сховища, обидві стіни якого підпирали дівчата, котрих він колись знав, і дражнили його, як ті маленькі сучки, якими вони

були, коли ще дихали. Часом йому ставало краще просто

тому, що вони були навколо. Але насправді навколо їх

більше не було. Він увірвався у сховище, у якому тримав

ту дівчинку, Пірсон. Він чув, як вона ниє зо страху. Він готовий був привести свій план у дію; подумки міг собі уявити, як вона