Українська література » » Смиренність отця Брауна - Гілберт Кійт Честертон

Смиренність отця Брауна - Гілберт Кійт Честертон

---
Читаємо онлайн Смиренність отця Брауна - Гілберт Кійт Честертон
заповіт, і я з ним ознайомився. Він забрав того совісного хлопця до себе у величезний, але занедбаний замок і виховав собі прислужника й водночас, як не дивно, спадкоємця. Не знаю, наскільки розумним був цей прислужник, однак він раз і назавжди запам’ятав дві ідеї фікс свого пана: першу — що документ про правонаступництво уповноважує людину на все, другу — що він вступає у володіння усім золотом Гленгайлу. Отже, до цієї миті все було дуже просто. Слуга обдер усе золото з поверхонь замку, але не взяв собі нічого іншого, ані крихти, навіть такої дрібниці, як дрібка нюхального тютюну. Він зняв золотий листок зі старого світильника, але більше нічого не чіпав. Це все я зрозумів, але ніяк не міг збагнути, навіщо йому відрубані голови. Особливо мені не давала спокою та голова, закопана на картопляному полі. Я вже було впав у розпач, аж тут Фламбо вжив слово «дантист».

Тепер долю того черепа можна передбачити: слуга знову покладе його назад у могилу, як тільки повисмикує з нього золоті зуби.

Так і сталося. Того ранку Фламбо піднявся на пагорб і побачив, як дивак-жмикрут, у капелюсі та загорнений у плед, якого теребив гірський вітер, розривав уже знайому могилу.

Нестандартна форма

Чимало великих доріг, що ведуть з Лондона на північ, простягаються далеко вглиб країни, поступово сходячи на манівці й перетворюючись на ледь помітні переривчасті вулички, які, незважаючи на значні прогалини в їх забудові, усе ж зберігають загальні обриси. Десь тут незабаром буде ряд крамничок, далі — огороджене поле або вигін, ще далі — славетний паб, а за ним — городи або розсадник садових дерев, з яким межуватиме величезний приватний маєток, а за ним — знову городи, потім заїжджий двір… Якщо комусь заманеться помандрувати однією з тих доріг, йому доведеться минати будинок, який мимоволі приверне до себе увагу. Він приземкуватий, продовгуватий, розташований уздовж дороги і пофарбований переважно в зелений та білий кольори, з верандою, сонценепроникними шторами і портиками під чудернацькими куполами, що нагадують дерев'яні парасолі (такі ще можна побачити біля старомодних особняків). Той приміський будинок у суто англійському стилі, споруджений у Клефемі, історичному заможному районі Лондона, — справді старомодний. Однак, дивлячись на його зовнішній вигляд, можна припустити, що будинок зведено передусім для прихистку в спекотну погоду. Побілені стіни і світлі штори відразу наводять на думку про тюрбани і навіть пальми. Очевидно, його збудував якийсь англо-індус.

Отож, кому доведеться побачити цей будинок, того він невимовно причарує, більше того, — той відразу відчує, що він таїть якусь історію. І цілком матиме рацію, адже ось ця історія. Вона сповіщає про дивовижні події, що відбулися відразу після Зелених свят 18… року.

Той, хто проходив повз цей будинок у четвер перед Світлою Неділею приблизно о пів на п'яту пополудні, міг бачити, як через відчинені двері з нього виходить отець Браун, служитель невеликої церкви у Сент-Манго, димлячи великою люлькою, у компанії свого височенного французького приятеля на ймення Фламбо, котрий курив тоненьку сигарету. Чи зацікавили вони читача, чи ні, але, правду кажучи, ці двоє — не єдині цікавинки, що з'явилися у відчинених вхідних дверях біло-зеленого будинку. Є багато інших особливостей цієї будівлі, котрі від початку заслуговують на опис не лише для того, щоб читач зрозумів увесь трагізм цієї історії, а ще й тому, щоб він побачив те, що було видно крізь відчинені двері.

Весь будинок побудований у формі літери Т з довжелезною балкою і коротенькою ніжкою. Довга балка була фасадом з парадним входом посередині, будинок був обернений до дороги, мав два поверхи і майже всі найважливіші кімнати. Коротенька ніжка — одноповерхова добудова, що складалася лише з двох довгих кімнат, розділених одними дверима, виходила на задвірок, якраз навпроти вхідних дверей. Перша з них слугувала робочим кабінетом славнозвісного літератора Квінтона, котрий написав тут свої емоційні поеми і романи Сходу. Друга, віддаленіша, була скляною оранжереєю, в якій росло безліч усіляких тропічних квітів, часто геть унікальних і напрочуд красивих, що у післяобідню пору чарівно вигравали на сонці яскравими барвами. Тому, коли двері тієї кімнати відчинялися, більшість перехожих спинялися, щоб, затамувавши подих, помилуватися цією сценою казкового перетворення: на тлі багатих апартаментів раптом з'являлися багряні хмари, золотисті сонця та яскраво-червоні зорі, вогненно привабливі й, водночас, оманливо далекі.

Поет Леонард Квінтон особисто потурбувався про цей квітковий ефект, і можна лише сумніватися, чи зумів він у своїх поезіях самовиразитися з такою ж майстерністю. То був чоловік, що упивався кольорами, кохався в них і в якого, нерідко, потяг до кольору зумовлював цілковите нехтування формою, навіть досконалою формою. Саме ця пристрасть навернула його геній до поезії та образотворчого мистецтва Сходу — цих неймовірних килимів і блискітливо-засліплюючих орнаментів, у яких, здавалося, всі барви так хаотично, але вдало, перемішані, що марна річ — намагатися побачити в них якийсь візерунок чи образ. Завдяки витонченій уяві та винахідливості, йому — нехай і не так талановито, як зробив би це справжній художник, — вдалося скомпонувати епічні та любовні оповіді, які виражав якийсь бунтівний, навіть жорстокий колір, оповіді про тропічні небеса, що палали золотом чи кривавою міддю, про східних витязів, що у величезних тюрбанах на голові їхали на розфарбованих у бузковий чи перламутрово-зелений колір слонах, про гігантські діаманти, які не могла перенести сотня негрів і які палали правічними вогнями чудернацького забарвлення.

Іншими словами (якщо подивитися на все це практично), той поет витав у небесах Сходу, які, насправді, страшніші, ніж пекло Заходу, захоплювався східними царями-раджами, котрих ми, швидше, назвали б маніяками, та східними діамантами, які ювелір із Бонд-Стрит (якби йому та сотня знеможених негрів таки їх доперла) запросто запідозрив би у несправжності. Квінтон був геній, можливо, трохи навіжений, але його навіженість виявлялася не так у роботі, як у буденному житті. Був слабохарактерний і в'їдливий, мов оса, а його здоров'я останнім часом підупало через популярне на Сході експериментування з опіумом. Його дружина, — вродлива, працелюбна і, насправді, струджена жінка, — була проти опіуму,

Відгуки про книгу Смиренність отця Брауна - Гілберт Кійт Честертон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: