Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності - Даг Ейстейн Ендше

Незважаючи на сексуальні зазіхання жителів Содома щодо ангелів, найбільшим їхнім гріхом був не секс між чоловіками; згідно з іншим біб­лійним уривком, первісна причина покарання Содома — це відсутність поваги до правил гостинності95. Згідно з іншими джерелами, причиною покарання було бажання содомітів займатися сексом із нелюдськими істотами96, їхня безбожність97 і загальна гріховність98.

У Книзі Суддів наведена історія, дуже схожа на ту, що трапилась у Содомі. Чоловіки ізраїльського міста Гіва зажадали зайнятися сексом із левітом, літнім чоловіком, який перебував у місті як гість. І знову проблему становили не гомосексуальні стосунки, а порушення правил гостинності. Чоловіків Гіви не хвилювала стать їхньої жертви, вони були б цілком задоволені, якщо б їм дозволили зґвалтувати й співмешканку гостя99.

Ісус теж пов’язував злочин у Содомі не з гомосексуальністю, а з браком гостинності100 та загальною відсутністю справжньої віри101. Іудейський філософ Філон за часів Христа був першим, хто визначив бажання содомітів займатися сексом з іншими чоловіками як один із гріхів, який призвів до знищення їхнього міста: «Вони не тільки втручались у шлюб свого сусіда, бажаючи жінки, а й лягали з іншими чоловіками»102. Варто зазначити, що Філон говорить про гомосексуальну схильність содомітів як наслідок відсутності обмежень їхніх загальних сексуальних прагнень, оскільки вони також спали з чужими дружинами. Розуміння гомосексуальності як основного гріха содомітів неодноразово підкреслює іудей Йосип Флавій та ранні християни: Климент Александрійський і Августин103. Відтоді зв’язок між Содомом і чоловічим анальним сексом став звичним поясненням причини руйнування міста. «Содомією» пізніше почали називали анальний секс у цілому, і гетеросексуальний, і гомосексуальний.

Початкове неправильне трактування, за яким чоловіча гомосексуальність була причиною Божого руйнування Содома, мало жорстокі та часто летальні наслідки в сексуальній історії релігії. Ідея, згідно з якою секс між чоловіками може накликати кару Божу, становить основу негативного ставлення до гомосексуальної поведінки чоловіків. Водночас заборона на секс під час менструацій та інші схожі злодіяння, які заслуговують на смертну кару, описані в П’ятикнижжі, були згодом забуті в християнстві, а заборона на секс між чоловіками постійно переформульовувалась у нових контекстах.

Євреї не дотримувалися вказівки П’ятикнижжя страчувати гомосексуальних чоловіків. Навіть незважаючи на думку Маймоніда, який уважав, що таке покарання цілком справедливе104, воно набуло достатньо малої підтримки, у всякому разі, євреї не поспішали його втілювати. Рабиністичний іудаїзм здебільшого мало звертав уваги на гомосексуальність, так само як це було за часів Старого Завіту105. Йосеф бен Ефраїм Каро, палестинський рабин, у XVI столітті взагалі не торкався теми одностатевого сексу, хоч і вказував на те, що євреї нібито не схильні до гомосексуальності, тому чоловікам дозволялося проводити час наодинці. Однак такі зустрічі все ж таки були не рекомендовані, і, звичайно, чоловіки не мали права розділяти ложе один з одним106. Інші християнські мислителі вважали, що ці застереження дійсні тільки для євреїв, які проживають у мусульманських країнах, оскільки секс між чоловіками був радше поширений серед мусульманських, ніж християнських чоловіків107. Чоловіки-євреї в мусульманській Іспанії старанно наслідували любовній поезії про кохання мусульманських чоловіків до молодих хлопчиків. Хоч єврейські любовні поезії рідко були настільки еротичними, як мусульманські, не можна ігнорувати той факт, що єврейські чоловіки сподівалися на значно більше, ніж просто поцілунки й обійми, про які вони писали108. Не всі грамотні євреї хотіли бути викритими. Враховуючи те, що П’ятикнижжя забороняє анальний секс між чоловіками, рабиністична влада обговорила точний рівень проникнення, який уважався б анальним сексом. Одні називали анальним сексом тільки повне проникнення пеніса, інші «навіть трохи» теж кваліфікували як анальний секс109.

Рабиністичний іудаїзм приділяє чоловічій гомосексуальності менше уваги, ніж П’ятикнижжя, секс між жінками відверто засуджується, чого немає в Єврейській Біблії110. Маймонід, наприклад, пов’язував лесбійський секс із сексуальною практикою єгиптян, а П’ятикнижжя забороняло робити те, що роб­лять єгиптяни. Отже, лесбійський секс також заслуговує на смертну кару, але Маймонід уважав, що шмагання є достатнім покаранням для жінок, які практикують такий секс111. Інші єврейські авторитети дотримувалися думки, що лесбійський секс взагалі не є сексом112. У всякому разі, очікувалося, що жінки, які мали лесбійський секс, візьмуть шлюб із чоловіками. За доби Середньовіччя чоловікам надавалося право карати своїх дружин, якщо ті були спіймані на лесбійському сексі113. Той факт, що тільки чоловіки, а не суспільство мали право карати жінок, демонструє, що лесбійський секс був цілком приватною справою, а не серйозним гріхом. Наприклад, якщо чоловік підтримував зв’язок його жінки з її подругами, тоді все було гаразд.

У християнському світі ставлення до гомосексуальності часто ускладнювалося тим, що існував розподіл повноважень між церквою й державою. Тільки держава могла скласти мандат на проголошення найсуворіших покарань, тому це часто стримувало церкву в її прагненні страчувати людей. І знову ж Содом часто згадується для підтримки заборони на секс між чоловіками, а тяжкість покарань виправдовується долею Содома.

Хоча важко стверджувати, що християнство будь-коли приймало гомосексуальність загалом, проте в певні часи боротьба з нею була не надто жорсткою. Ельвірський собор в Іспанії на початку IV століття приділяв мало уваги одностатевій сексуальності. Жіноча і чоловіча гомосексуальність взагалі не згадувалися, хоча чоловіків, які «розбещують хлопчиків», відлучали від церкви114. Інакше кажучи, класична модель відносин старших чоловіків із юнаками піддавалася нападам, а в цьому, ймовірно, центральну роль грали язичницькі громади.

У 390 році християнський імператор Феодосій І ввів закон про страту вогнем будь-кого, хто «змінив» своє чоловіче тіло «на жіноче, практикуючи сексуальні акти, відведені для протилежної статі»115. Отже, карався тільки пасивний партнер в анальному сексі. У 538 році Юстиніан віддав наказ арештовувати й страчувати всіх чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, незалежно від того, були вони активними чи пасивними партнерами, але страта здійснювалася лише у разі, якщо чоловіки продовжували стосунки після попередження116. Закон мав радше принциповий, аніж практичний характер.

Положення про смертну кару спершу не мало значних наслідків для християнства. Практика смертної кари залишалася радше формальністю протягом наступних століть. Середньовічні церковні збори та книги єпитимії пропонували тільки різні види посту та покаяння117. При цьому засуджувався сам акт, а не намір, а відсутність згоди не зав­жди була достатньою підставою для уникнення покарання. Заборона на секс між жінками також існувала, хоча й була менш поширеною, ніж заборона на секс між чоловіками118. Відсутність будь-якої ваги санкцій проти гомосексуальності, ймовірно, також пов’язана з тим, що це було не публічне право, а церковні положення, які не передбачають повноваження здійснювати покарання.