Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності - Даг Ейстейн Ендше

Російська влада не забороняла секс між чоловіками до 1832 року, і навіть набувши чинності, закон про таку заборону рідко виконувався. А секс між жінками ніколи й не заборонявся164. Але Російська імперія не була в цьому унікальною. Секс між хлопчиками був настільки поширеним в англійських школах у ХІХ столітті, що існували різні види неофіційної інституціоналізації165. Чоловіки-трансвестити, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, традиційно приймались у деяких місцях християнського світу, наприклад, серед православних амхарів Ефіопії, де були відомі як wandarwarad (чоловік-жінка)166. У країнах, де терпимість до одностатевого сексу була меншою, знаходимо інші моделі. Найчастіше люди мали гомосексуальні акти, не здогадуючись про їхню проблематичність із богословської точки зору, як, приміром, у згаданому вище голландському селі Фаан. В інших місцях спостерігався відвертий захист гомосексуальності, який має релігійне забарвлення: францисканський чернець у Сицилії в 1578 році стверджував, що любов між чоловіками може бути «святою та праведною», за ці слова його відшмагали батогом перед натовпом і запроторили до в’язниці строком на рік167. Того ж року венеціанський посол у Ватикані розповів про католицького священика, який провів шлюбні церемонії кільком іспанським і португальським чоловічим парам у церкві біля Латеранської базиліки в Римі. Влада заарештувала всіх причетних чоловіків, яких могла зловити, та невдовзі їх було спалено168.

Ці чоловіки не вбачали, кожен по-своєму, будь-якого конфлікту між християнством і гомосексуальністю, і якби вони були впливовішими особами, змогли б уникнути кари. Багато християнських правителів полюб­ляли займатися сексом із представниками тієї ж статі та жили без остраху дістати покарання. Це візантійські імператори Нікіфор І, Михайло ІІІ, Василь І, Константин VIII, Константин ІХ; король Норвегії, Швеції та Сконе Магнус Еріксон; англійські королі Вільгельм ІІ, Ричард Левине Серце, Едуард ІІ, Ричард ІІ, Джеймс І, Вільгельм Оранський; французькі королі Генріх ІІІ і Людовик ХІІ; імператори Священної Римської імперії Фрідріх ІІ й Рудольф ІІ; шведська королева Кристина; російський цар Петро І і прусський король Фрідріх ІІІ. У 1617 році король Шотландії та Англії Джеймс I захищав свої стосунки з Джорджем Вільєрсом, герцогом Букінгемським, такими словами: «Ісус Христос робив те ж саме, і тому я не можу бути звинуваченим. Христос мав Іоанна, а я маю Джорджа»169. Король Джеймс не полишав свого рішення, тому чоловіча гомосексуальність заохочувалася при його дворі170. У багатьох своїх листах Єлизавета Шарлотта, сестра Людовика XIV, не тільки згадувала про численні стосунки її чоловіка Філіпа Орлеанського з іншими чоловіками, а й зазначила, що багато чоловіків при французькому дворі стверджували, що секс між чоловіками можна вважати гріховним тоді, коли надто мало людей населяє землю. Як вони вказали, Бог не покарав нікого за гомосексуальність від часів Содома й Гоморри171.

Незважаючи на те що християнські вірування лягли в основу переслідувань гомосексуалів у християнських країнах, католицькі та багато православних церков іноді слугували притулками для чоловіків, які мали сексуальний потяг до інших чоловіків. Часто дозволявся стриманий секс між духовенством. Середньовічні мусульманські поети з ентузіазмом згадували про любов між чоловіками в православних монастирях172. Світський закон не міг карати католицьких священиків, підозрюваних у гомосексуальності, оскільки тільки церква могла позбавити їх духовного сану, що траплялося вкрай рідко. Зазвичай церква просто відправляла підозрюваних священиків до монастирів, які, однак, не були вільні від гомосексуальності173. Коли філософ Жан-Жак Руссо поскаржився вищому керівництву католицького релігійного пансіону на сексуальні домагання до нього з боку інших чоловіків, йому відповіли, що він не має підстав скаржитись, якщо хтось знайшов його привабливим, а що ж до сексуального акту, то будь-який страх Руссо, можливо, був спричинений звичайнісіньким самолюбством174. Негласна терпимість стриманої гомосексуальності сягала аж до верхів ієрархії. У ХІ столітті папа Лев ІХ відкинув ідею усувати священнослужителів із посади за випадкові акти взаємної мастурбації або статевого акту, коли задоволення було досягнуто шляхом уведення пеніса між стегон іншого чоловіка175. В XVI столітті папа Юлій ІІІ, який був відомий за його сексуальні зносини з юнаком, зайшов так далеко, що призначив свого 17-річного коханця, вуличного хлопця Інноченцо, кардиналом. Учинки папи Юлія ІІІ стояли понад законом, проте призначення коханого кардиналом викликало обурення серед католиків і радість серед протестантів176.

Отже, незважаючи на домінуючу тенденцію християн засуджувати та переслідувати одностатевий секс, історія показує, що завжди було багато тих християн, які або не вважали гомосексуальність реальною проблемою, або захищали її під християнським кутом зору. Що ж до сексу між жінками, то він або взагалі ігнорувався, або не розглядався як реальний секс. Християнство становить гарний історичний приклад непохитного ворожого ставлення до гомосексуальності, проте завжди були люди, які мали іншу думку.

Ухвалення або покарання

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття багато західно-євро­пейських християн-гомосексуалів знайшли притулок у мусульманському світі. У 1894 році 24-річний французький письменник Андре Жид утратив невинність в алжирській пустелі з молодим мусульманином Алі. Як сам Жид згадував: «Його тіло було достатньо гарячим, але в моїх руках він відчував прохолоду, як у тіні». Не дивно, що після цього Жид повернувся до Північної Африки177. Оскар Вайлд теж полюб­ляв відвідувати країни Північної Африки через численні можливості сексуальних стосунків з іншими чоловіками178. Британський письменник Е.М. Фостер покохав водія трамвая мусульманина Мохаммеда-ель-Адль з Александрії179. Аж до 1950-х років Танжер в Марокко був добре відомим притулком гомосексуальних чоловіків-художників із Заходу, а їхні інтимні зустрічі з мусульманськими чоловіками надихали їхню творчість180. Привабливість мусульманських країн для європейських чоловіків, безумовно, спричинена фантазіями щодо екзотичної та еротичної Аравії, а також ширшими можливостями для реального сексуального досвіду з іншими чоловіками без засудження, характерного для північних країн.

Той факт, що мусульманські країни стали гомоеротичною оазою, не має нічого спільного з більш прихильним ставленням ісламу до сексу між чоловіками порівняно з християнством. Насправді це не так. Як Жид, Вайлд, Фостер, так і всі інші християни з’ясували, що більшість мусульман була терпимішою до сексу між чоловіками, а гомосексуальність не розглядалась як проблема відносно релігії. Водночас вони визнавали, що не так просто мати виняткові стосунки з їхніми мусульманськими коханцями: якщо мусульманський чоловік іще не зв’язав себе узами гетеросексуального шлюбу, він у будь-якому разі зробить це.

Іслам загалом не є ворожим до гомосексуальності. Коран не забороняє секс між жінками, у ньому взагалі нічого про це не згадується. Достатньо мало йдеться про секс між чоловіками, хоча з усіх нечисленних зауважень можна виснувити, що ставлення до нього радше негативне. На відміну від Біблії, але відповідно до думок пізніх