Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності - Даг Ейстейн Ендше

class="p1">У ранніх законах більшості германських народів, які навернулись у християнство, такі як англосакси, бавари, бургунди, сакси та лангобарди, не було жодної згадки про гомосексуальність119. Це врешті-решт змінилось. У королівстві вестготів, що розташовувалося на території нинішньої Іспанії, король якого в VII столітті перейшов у католицтво, єпископи були залучені до державного управління й активна і пасивна чоловіча гомосексуальність каралася кастрацією120. У 829 році Паризька рада ввела смертну кару за содомію121, але, оскільки це було тільки канонічне право, не було жодних законних підстав для здійснення покарання. Для того щоб гарантувати втілення цього покарання, Бенедикт Левіта близько 850 року підробив частину законів Карла Великого 779 року, включивши рішення Паризької ради щодо введення смертної кари за содомію в закони Каролінгів, у результаті чого церковний наказ відразу став публічним правом. Ця фальсифікація Бенедикта Левіти законів Карла Великого мала досить істотний вплив на формування світського законодавства в християнських країнах. Тільки в 1836 році німецький учений викрив підробку122.

Поєднання християнського засудження та світського права виявилося фатальним для гомосексуалів. У Норвегії, де світська влада була не надто розвинута, за «Законами Гулатінгу» (бл. 1170 року) чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, дозволялося судити поза законом123. Це означало, що можна було вільно вбивати гомосексуалів. В інших європейських країнах у поєднанні зі смертною карою застосовувалися ампутації та тортури. У ХІІІ столітті король Кастилії Альфонсо Мудрий пішов на крок далі, зробивши старий вестготський закон жорсткішим. За його наказом содомітів спершу публічно кастрували, а тоді вішали догори ногами й залишали помирати124. Згідно з англійським законом 1290 року, содомітів ховали живцем125. В Орлеані за часів Високого Середньовіччя за перше порушення такого штибу чоловікові вирізали яєчка, за друге — пеніс, а за третє — на нього чекало спалення на вогнищі126. У Венеції содомітів закривали в клітці, яку підвішували високо над площею Сан-Марко. Там вони залишалися, поки не помирали від голоду й спраги127. Іноді держави ініційовували прямі переслідування, заходи з виявлення та покарання чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, як, наприклад, в італійській Перуджі в ХІІІ столітті, в Іспанії за часів Колумба та Нідерландах у XVIII столітті128. Після того як папа Григорій ІХ у 1233 році започаткував інститут інквізиції, церква дістала право сама карати «порушників» і активно цим правом користувалася. Іноді на багаттях спалювали значно більше содомітів, ніж єретиків129. Інквізиція Арагону розглянула близько тисячі справ із содомії між 1570-ми та 1630-ми роками, за вироками по них було страчено щонайменше 150 чоловіків130.

Іноді переслідування гомосексуальних чоловіків не відрізнялося від переслідування гомосексуальних жінок. Згідно з законом Орлеана, жінкам, як і чоловікам, за перше порушення видалялася частина статевих органів, за друге — присуджувалося повне видалення, а за третє — спалення на вогнищі131. В північному італійському місті Тревізо у чоловіків і жінок, звинувачених у гомосексуальності, прибивали статеві органи до стовпа. Так вони стояли цілий день, перш ніж були спалені132.

Але найчастіше лесбійський секс ігнорувався, на відміну від сексу між чоловіками. Коли в 1560 році певну кількість жінок Арагону звинуватили в гомосексуальності, судові органи ухвалили рішення, згідно з яким покарання зазнають тільки ті з них, хто використовував штучні фалоси, оскільки жіночий секс без проникнення взагалі не вважався сексом133. Францисканський теолог Людовіко Марія Сіністрарі у своє­му коментарі до канонічного права стверджував, що жінки можуть бути звинувачені в содомії, тільки якщо одна з них має достатньо великий клітор, щоб проникнути в іншу жінку. Якщо виникли підозри, жінки підлягають огляду, і у разі виявлення достатньо великого клітора «необхідно вдатися до тортур, щоб суддя був упевнений у скоєнні злочину»134.

Релігійний аспект християнського переслідування виявлявся дуже чітко, коли одностатева сексуальність асоціювалася з релігійною єрессю. Богомілам, катарам і тамплієрам інкримінували содомію. Чоловіки, звинувачені в содомії, були одночасно звинувачені в єресі, навіть якщо вони не вчинили нічого, що порушувало християнські вчення, крім гомосексуальної поведінки135. Це пов’язано з вірою святого Павла, згідно з якою Бог покарав тих людей, які відвернулися від нього, змусивши їх відчувати потяг до людей тієї ж статі136. Чоловіки, які відчували гомосексуальний потяг, обов’язково мали й хибну віру. Інші вважали, що до цього були залучені демонічні сили. Закони імператора Юстиніана наголошували на тому, що це диявол підбурює чоловіків займатися сексом з іншими чоловіками137, що вочевидь суперечило поглядам святого Павла, який стверджував, що це Боже рішення.

Багато християн було особливо занепокоєно гомосексуальністю, бо вважали, що кожен може перейняти гомосексуальну поведінку. Впливовий отець церкви Василь Великий в IV столітті чітко розумів, що особливо привабливі для інших чоловіків юнаки. Він суворо застерігав ченців, наказуючи бути обережними, наприклад, сидіти подалі від молодшого брата, йдучи спати, подбати, щоб одяг одного не чіпав іншого, «краще дозвольте старшому братові лежати між вами». Василь уважав: бажання юнаків настільки сильне, що наражає їх на небезпеку. «Якщо молодший брат звертається до вас в хорі лице в лице, варто відповісти з опущеною головою, щоб випадково не дивитися йому прямо в очі, дозволяючи злу посіяти сім’я бажання, від якого ви пожнете тільки прокляття та руйнування»138. Більшість пуритан колоніальної Нової Англії вірили, що всі люди сповнені і гомосексуальним, і гетеросексуальним бажанням, але справжній християнин повинен спрямувати це бажання на репродуктивний секс у шлюбі139. Те ж саме переконання лежить в основі багатьох зусиль сучасних консервативних християн обмежити і рівний статус, і позитивні думки щодо гомосексуальності. Що ширше визнання та позитивніші думки про неї, то більше людей будуть піддаватися своїй латентній гомосексуальній похоті.

Заборона гомосексуальності не тільки пережила Реформацію, а й, як, наприклад, у Нідерландах XVIII століття, іноді діяла більш суворо, ніж раніше. В Англії переслідування гомосексуалів не було надто поширене аж до XVIII—XIX століть, коли десятки чоловіків були страчені, особливо під час наполеонівських воєн140. Остання страта відбулась у 1836 році. Смертна кара за содомію була чинною в усіх англійських колоніях Північної Америки, крім Пенсильванії141. Більшість засуджених людей, утім, не були страчені, натомість побиті батогом і заслані, що викликало невдоволення серед окремих ченців, оскільки вони вважали, що такі гріховні дії мали каратися тільки смертю142.

У Норвегії смертна кара за статеві контакти з чоловіками збереглась і за часів Постреформації, тому що Біблія й тоді залишалася джерелом права143. Смертна кара застосовувалася побожними християнами за ухилення від указівок Біблії як абсолютно чинного юридичного документа. У 1687 король Кристіан V видав закон, згідно з яким: «Акт, скоєний проти природи, карається багаттям і вогнем»144, що знову ж таки означає, що всі