Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності - Даг Ейстейн Ендше

рівноцінними»254. Місіонерське суспільство Норвегії, якому не надто притаманні ліберальні тенденції, підкреслило, що «суспільство має регулювати відносини між геями та лесбіянками» та «геї й лесбіянки не повинні піддаватися дискримінації в суспільстві»255, тоді як члени Норвезької школи теології зауважили, що «закон про партнерство передбачає, на нашу думку, достатній правовий захист одностатевих пар»256. Також Церковна сімейна консультація (Kirkens Familievern), Методистська церква Норвегії, Скандинавська шлюбна мережа, Християнська рада Норвегії, Норвезька асоціація недільної школи та Норвезька церква за кордоном, як і раніше, виступали проти закону про партнерство257. Представники Євангельської лютеранської церкви підкреслили, що хоча вони й уважають, що «закон про партнерство дозволяє умови, які не відповідають церковним ученням, ми розуміємо, що він робить свій внесок до відповідних правових механізмів для тих, хто обрав гомосексуальний союз». Навіть таке прийняття є радикальним розривом із християнською ідеєю, за якою повинно бути зроблено все можливе, щоб протистояти поширенню гомосексуальності в суспільстві. Коли ця вільна церква підкреслює, що «наша турбота про ближніх не обмежу­ється тільки тими, хто слідує церковним ученням»258, вона передусім підтверджує фундаментальне християнське правило — допомагати всім, хто на це потребує. Але те, що «турбота» про гомосексуалів передбачає визнання «відповідних правових механізмів», являє собою щось надто радикальне, бо традиційно «турбота» про геїв полягала у використанні всіх наявних засобів, у тому числі юридичних, щоб відвернути їх від гомосексуальності.

Процес навколо гомосексуальних шлюбів у Норвегії дає гарне уявлення щодо деяких з основних напрямів релігійного ставлення до одностатевої сексуальності. Тут простежується більш традиційний спротив і наявність нового типу опору, коли гомосексуальність виступає в ролі найважливішої ланки в рамках релігії; тут ми знаходимо радше по-світські сформульоване визнання, як це часто буває серед не надто релігійних людей, чим теологічно сформульоване прийняття, типове для більш активних ліберальних вірян.

Шлюб і партнерство в цілому становлять одну з найпомітніших проблем у відносинах між релігією та гомосексуальністю, особливо в християнстві й іудаїзмі, оскільки дедалі частіше християнські та єврейські країни впроваджують відповідні правові заходи. У 2009 році одностатеві шлюби були узаконені (в хронологічному порядку) в Нідерландах, Бельгії, Іспанії, Канаді, Південній Африці, Норвегії, Швеції, Португалії, Ісландії, Аргентині та Мексиці, а також у деяких штатах і адміністративних регіонах США. У той самий час більшість інших західних країн ввели різні форми партнерського законодавства. Верховний суд Каліфорнії дозволив одностатеві шлюби в травні 2008 року, хоча в листопаді того ж року положення було тимчасово призупинене. Ізраїль, де легітимним уважається тільки релігійний шлюб, однак, визнає одностатеві шлюби, укладені в інших країнах, і, отже, надає їм рівного статусу з гетеросексуальним шлюбом. Аруба, Нідерландські Антильські острови, північ штату Нью-Йорк і Франція також визнають одностатеві шлюби, укладені поза їхніми межами.

Ці зміни, утім, не відбулися без опозиції з боку консервативних християн та інших вірян. Напередодні голосування за закон про шлюб у 2009 році, що надавав рівні права гомосексуальним і гетеросексуальним парам, члени парламенту Норвегії отримали численні погрози телефоном, смс і електронною поштою259. У 2005 році в Іспанії католицька церква організувала демонстрацію, в який взяли участь сотні тисяч учасників260.Аби підтримати спроби усунути одностатевий шлюб, євангелістські християни Каліфорнії голодували сорок діб (так само, як Ісус у пустелі)261. Ортодоксальні євреї піддали потужній критиці тих євреїв, які підтримували одностатеві шлюби в Сполучених Штатах262.

Що особливо цікаво в християнській опозиції одностатевим шлюбам і партнерству, так це її інтенсивність. Вона мотивована передусім релігійним переконанням, за яким шлюб є вічним і сталим інститутом і він буде знищений, якщо його відкрити для нових революційних змін. Якщо подивитись уважніше, то можна впізнати ті ж самі антигомосексуальні переконання, ті ж самі релігійні аргументи, які були використані й досі використовуються для виправдання дискримінації, повної заборони або смертної кари. Дебати насправді не змінили картину.

Хоча релігійна опозиція була очевидною, як, наприклад, у норвезьких дебатах з цієї проблеми, існував також потужний релігійний рух за легалізацію одностатевих шлюбів. Деякі християнські та єврейські організації виступили з підтримкою таких шлюбів задовго до їхньої законодавчої легалізації. Об’єднана Церква Христа в Сполучених Штатах уже в 1972 році почала проводити весільні церемонії для одностатевих пар263. Союз за реформістський іудаїзм закликав у 1997 році до надання дозволу релігійних весіль для одностатевих пар, а також ухвалення загального законодавства про шлюб264. Об’єднана церква Канади, найбільша протестантська деномінація в країні, легалізувала одностатеві шлюби у 2003 році265. У 2009 році 68 відсотків священиків Шведської церкви (колишньої шведської державної церкви) навіть висловили бажання висвятити гомосексуальну пару266.

У Південній Африці й англіканська церква, й Південно-Африканська рада церков надали для всіх парафій загальну пораду щодо юридичного визнання одностатевих шлюбів у країні, хоча й підкреслили, що їхня політична підтримка не пов’язана з релігійним визнанням подібних шлюбів267. А такий релігійний акт, як два весілля — Кевіна Бурасси і Джо Варнелла та Елейн і Енн Вотур — у метропольній общинній церкві в Торонто 14 січня 2001 року, ініціював процес, який привів до легалізації одностатевих шлюбів у Канаді268.

У багатьох, переважно католицьких і протестантських, країнах більшість виступає за одностатеві шлюби. Опитування країн Європейського Союзу в 2006 році показало, що в Нідерландах, Швеції, Данії, Бельгії, Люксембургу, Іспанії, Німеччини та Чехії відсоток тих, хто підтримує одностатеві шлюби, коливається від 52 до 82269.

Переконання, що гомосексуали мають право брати шлюб, не обмежується єврейськими та християнськими країнами. Верховний Суд індуїстського Непалу ухвалив, що одностатеві пари мають право брати шлюб, але влада досі не прийняла остаточного рішення270. Буддійський король Камбоджі Сіанук підтримав одностатеві шлюби, проте вони досі не закріплені в законодавстві271.

Низка чинників вплинула на розвиток більш позитивного ставлення до гомосексуалів. Можна згадати аргументи, висунуті на основі законодавства в галузі прав людини, та заборону на дискримінацію геїв і лесбіянок, або аналогії щодо інших традиційно пригноблених груп, або такі дійсно нагальні проблеми, як оподаткування, успадкування та соціальне забезпечення, з якими стикаються одностатеві пари, якщо вони не мають права брати шлюб. Історик Джон Босуелл зробив не досить точне порівняння між церковним благословенням пар друзів у Середні віки з одностатевими шлюбами272. Це виявився один із чинників, який вплинув на дискусію щодо одностатевих шлюбів серед ліберальних християн в 1990-ті роки, принаймні в Північній Америці, де ця дискусія триває найдовше.

Послідовники низки релігій у країнах, де досі не було серйозної дискусії на тему рівного статусу гетеросексуального та гомосексуального шлюбів, здійснили практичні кроки для вирішення цієї проблеми або вказали на давні традиції. Коли газета міста Кано в Північній Нігерії опублікувала статтю про одностатеві шлюби