Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Стан відстороненої холодності до всього посприяв моральній стійкості перед новими випробуваннями. Приблизно тиждень, після розмови на даху, знадобилося, щоб заспокоїтися і прийняти ситуацію. Ніхто не збирався забувати плітки, більше того, цей бруд обростав тільки новими подробицями.

    По-принципу зламаного телефону чутки множилися, як і косі погляди у бік їх фігурантів. Джейс поводився мовчазно, і не звертав уваги на те, що відбувається зовсім. Але і не він прийняв основний удар. За законом жанру в такій історії завжди засуджували і глузували з "падіння жінки". Нікого не цікавила особа чоловіка, який влаштував безлад.

    А саме так я і вважала. Якби Джейс не поводився наполегливо і зухвало, не з'явилося б приводу для поширення подібного бруду.

    Я злилася. Зізнатися, перебувала в справжній люті, а чоловіка обходила десятою дорогою. Тільки помічаючи, що він хотів привітати мене, я демонстративно повертала в протилежний бік і йшла від гріха чимдалі. Звичайно ж, Джейс сприйняв це на свій лад — як виклик.

    Дикий ідіот! Проте небезпечний, і це потрібно визнати.

    Але не він один увійшов до списку тотального ігнорування Катерини Шевченко. У бік Лео і його самураїв я і дивитися не могла. Адже відчувала, що можу і хочу пробачити їх відношення. Врешті-решт, хлопці не винні, що повелися на казки подружки свого дружка. Ми занадто мало знайомі, щоб ось так узяти і прочитати мене по обличчю. Оскільки я це розуміла, але все-таки не під огорожею себе знайшла, спускати їм нічого не збиралася.

    Поки що... І ось саме це мене лякало. Притому жахливо, адже продовжуючи жити з Кім і Розмарі, я постійно бачила винуваті вирази облич хлопців. Трьох хлопців. Четвертий Самурай оселився в шпиталі, і на очі, за увесь тиждень, не попався жодного разу. Не важко здогадатися, хто несподівано занедужав трудоголізмом.

    І це злило ще більше. Тому що, хотілося почути вибачення Лео. В першу чергу його слова! Адже це його дівка влаштувала таку підставу. Проте ж замість Лео і його оперної співачки весь удар прийняли Кім і хлопці. Якщо з Кімберлі я продовжувала спілкування, то на загін скорботних про совість не звертала ніякої уваги.

    Проігнорувавши їх і цього ранку, я пройшла повз запаморочливо пахучу пасту. Навіть не поглянула на Бернардо, добре розуміючи, що тарілочку він залишив точно для мене. Взагалі, мексикано-італійський тандем схоже оселився у нас надовго. Мабуть, поки не отримають індульгенцію про відпущення гріхів.

    Доведеться чекати ще довго. Враховуючи, як бурчав живіт всю дорогу до дослідницького центру. Все через прокляті "вибачення". І вони не перші! Декілька днів тому, я споглядала на столі боби і тушковану баранину, а ще раніше навіть коробку зі знаменитими пампушками.

    Хитро! Але не на ту напали. Я гмикнула і сіла зручніше за столом.

    — Кетрін! Як просуваються дослідження?

    Професор Джонсон обігнув дві величезні коробки, а ставши за спиною, вдивився в модель протеза на екрані комп'ютера.

    — Це вже не грудний відділ, — він спохмурнів, а я кивнула і відповіла:

    — Так, спробуємо на кисті руки. Є моделі протезів, які рухаються за допомогою штучного інтелекту. Програма зчитує імпульси кори мозку. Проте це складно, і дуже затратно у виконанні.

    Чоловік перегорнув декілька слайдів і похитав головою:

    — Кеті, я ціную ваш талант, але ви розтрачуєте його на те, що неможливо в природі. Ми не боги!

    — Але ж можна спробувати, — всміхнулася і вловила посмішку професора у відповідь.

    На столі завібрував стільниковий, сповіщаючи про вхідний дзвінок від Кімберлі.

    — Пробачте, професоре.

    — Нічого. Я піду до Меделін. Допоможу їй з розрахунками, — чоловік тактовно кивнув і пішов. 

    Я проводила його поглядом і відповіла на дзвінок.

    — Так, Кім!

    Дівчина заговорила авторитарно і холодно.

    — Виходь!

    — Куди? — пальці завмерли над клавіатурою, а Кім роздратовано продовжила:

    — Ми тебе чекаємо на підземній парковці. Поквапся!

    Як я повинна розуміти її тон — не ясно, але поцікавитися його причинами не встигла. Кімберлі банально кинула слухавку і не залишила мені вибору.

    Нашвидку оцінивши ситуацію, я піднялася і пройшла уздовж стелажів з книгами углиб приміщення. Професор стояв біля столу Медді, а помітивши мене, зупинив розмову з дівчиною.

    — Мені треба відлучитися, — винувато стиснула губи, але чоловік несподівано просяяв.

    — Заради бога, Кетрін! Йдіть відпочиньте, нарешті! — такої реакції на прохання злиняти з роботи я не чекала.

    — Пробачте?

    — Ви оселилися в цих стінах! Я вже боявся, що ніколи від вас не почую подібного! Йдіть!

    Перевівши погляд на Меделін, вловила і її посмішку.

    — Ам... — я трохи зам'ялася. — Добре, професоре! Спасибі!

    — Йдіть-йдіть! — він закивав головою, і я нарешті, розслабилася.

    Поспішно знявши халат і надівши світле худі поверх футболки, схопила рюкзак і поспішила спуститися на парковку. Але тільки вийшла з ліфта, який вів прямо до неї, захотіла розвернутися назад.

    Нова підстава не змусила себе чекати. Якщо присутність Кім була очікувана, то наявність поряд з нею самураїв — однозначно ні.

    — Що усе це означає?

    Мої слова відлунням промайнули по величезному приміщенню, а погляд застиг на чорному жаху, який стояв найближче. Леонард навіть шолом не зняв, а рився в стільниковому, спираючись на бензобак свого корита. Він, як і його друзі, будучи одягненим в захисний шкіряний комбінезон, нагадував ілюстрацію усіх вологих фантазій прекрасної половини людства.

    На ходу, я демонстративно мазнула по хлопцю прохолодним поглядом, але вловила в його очах щось абсолютно нове. Крізь отвір для візора Леонард дивився гостро, відверто і гаряче, десь навіть злостиво. Я б сказала, можливо, не менше злостиво, ніж я. Проте жило в його очах зараз й інше. Воно змусило зробити глибокий вдих, тому що виглядало, як щось живе. Здатне на справжні дотики, ніби тактильне.