Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Вираз — "роздягнути очима", заграв новими фарбами.

    — Сьогодні вечірка на пляжі, і ми приїхали за тобою, — відповіла Кім і відштовхнулася від байка Вальтера, щоб стати поруч.

    Я закотила очі і зібралася назад до ліфтів.

    — У мене немає на це часу, — негативно похитала головою, але в наступ пішла італійська харизма.

    — Ma Bella! — почувши дике прізвисько, упіймала себе на тому, що здаюся. — Ну досить дутися! Ми і справді stupido, але ми ж це визнали!

    Берні скорчив благаючу моську, а Рік з Вальтером склали руки на грудях і кивнули. Для проформи, я звичайно, хмурилася і далі, але не витримала, коли Кім витягла з пучка на моїй маківці олівець. Волосся розсипалося на плечах, а я скривилася від досади, ховаючи посмішку. — Ти хоч в дзеркало дивилася, коли виходила? — дівчина простягнула олівець, але усі веселощі випарувалися через смішок за спиною.

    Я не стала реагувати. Забагато честі. Де ж твоя любов всього життя, трахатель? Покарана або під домашнім арештом?

    — Фрау Кеті, погнали! Тобі сподобається, повір! — Вальтер надів шолом, а сівши назад на байк, поманив Кімберлі.

    — Кеті! — дівчина надула губи.

    Вона бачила, що я майже здалася. Розуміла, що причин ненавидіти їх немає. Проте я все одно інтуїтивно відчувала, що повинна поводитися гідно. Врешті-решт, це мене незаслужено облили брудом з ніг до голови.

    Мабуть, найкмітливішим з усіх самураїв виявився мексиканець. Рікардо прокашлявся і серйозно вимовив:

    — Нам варто прояснити все, нарешті. Так тривати не може. Ми дорослі люди. І ти, Кетрін, нам подобаєшся. Врешті-решт, ми не лише студенти, але і колеги.

    — Це не краще місце, Ріку! — сухо відрізував Лео, а я перевела погляд з одного на іншого.

    — ¡No, Samurai! Tu novia no puede disculparse, ¡pero yo no soy una mujer y puedo hacerlo incluso por ti! *(Ні, Самураю! Твоя подружка не здатна вибачитися, але я не дівка, і цілком в змозі зробити це навіть за тебе!)

    — Я ні фіга не зрозумів, хьон* (брат). Але парковка точно не місце для таких розмов!

    Леонард говорив з роздратуванням і холодно. Як же! Треба ж і обличчя зберегти, і зручну дівчину не втратити!

    — Ma Bella! Я хочу вибачитися, і упевнений усі тут розуміють чому! — між тим продовжив мексиканець. У його глибокому погляді карих очей я побачила щирість. — Ми довго дружимо з дівчатами, і не чекали, що Роза здатна на таку дику капость! Пробач, що ми вирішили, ніби ти дійсно мутиш з цим дебілом. Справа в тому...

    — Вона знає! — Кім перебила хлопця і тепло посміхнулася. — Я все їй розповіла ще на третій день нашого знайомства.

    — Ну то як, Ma Bella? Поїхали? — Рік вичікувально заглянув в мої очі.

    Зробивши глибокий вдих, дійшла висновку, що репутацію вже не врятувати нічим. І якщо і спілкуватися, то вже краще з ними, ніж з такими людьми, як Джейс. Саме цей гіркий досвід і не дозволяв зблизитися з дівчатами з дослідницької групи.

    Я так думала, поки не зрозуміла наскільки помиляюся. Причина вже була в іншому.

    — Поїхали, — вимовила з посмішкою.

    — Ось і чудово! — Кім поспішила до Вальтера, а я завмерла.

    З ким же їхати? Розгубленість зіграла зі мною в злий жарт. Але я не пошкодувала, що Леонард сам запропонував:

    — Сідай, мон шері.

    Він чекав, що я сяду до нього, тим самим підкинув прекрасний шанс провчити його ж!

    — Рікардо! — я звернулася до мексиканця, а він розреготався і кивнув зі словами:

    — Застрибуй, крихітко! — швидко дістав шолом і простягнув мені в руки.

    — Уперше Самурая продинамила дівчина, — підхопив зі смішком Вальтер.

    За спиною почувся різкий свист шин. Леонард поїхав першим. Демонстративно і так, щоб дати зрозуміти наскільки постраждало його его. В принципі, подібне і було моєю метою. Він повинен зрозуміти, що не настільки чарівний і унікальний.

    — Добре ти його зачепила, Кетрін!

    Рікардо підморгнув і опустив візор, так і не почувши відповіді на своє дотепне зауваження. Можливо, я збрехала пробурмотівши, що мені плювати на витівки Леонарда. Та тільки ось, не зовсім. У подібному таїлося не інакше, як роздвоєння особи. Знаю, звучало таке виправдання жахливо банально. Але про нього я і думала, поки трималася за Ріка, і не відчувала навіть сотої долі емоцій своєї першої в житті поїздки на мотоциклі.

    Звичайно ж, справа була не в транспортному засобі, а в його водієві. Проїжджаючи знайомий міст, і повертаючи до знаменитого Manhattan beach, в голову не лізли пафосні метафори і епітети. Я банально боялася не звалитися прямо на дорогу. Дисоціативка прогресувала все більше. Але як би мене саму не зачепив аромат вітру, я добре розуміла хто такий Леонард Кім-Гальяно, і що він з себе представляє. Тому і не сіла до нього, тому і не збиралася показувати чисто жіночий інтерес.

    Я його давила в собі, і зовсім не вірячи в те, що ця людина викликала хоч якісь хвилювання. Безглуздо вважати, що подібне не результат його зухвалості і умінь. Лео не одного разу довів, що в змозі запудрити голову кому завгодно.

    Запудрити мені, але при цьому спати з Розмарі. Я знала, що могла помилятися. Минулі невдалі стосунки з "правильним мужчиною" слугували доказом. Але це зовсім не означало, що я була готова пуститися в усі тяжкі і стрибнути в ліжко до чоловіка лише тому, що він пахнув, як північний бриз.

    — А ще виглядає, як мрія любительок шкіряних виробів, — пробурмотіла під ніс, коли Рікардо зупинився на парковці біля пляжного бару.

    Цього разу повернення на землю далося набагато простіше. Я майже не тряслася від ознобу, а Кім не дала розгубитися в натовпі. Це б неодмінно сталося, якби я потрапила в таке місце одна. Звичайно ж, ми проводили не менш круті виїзні поїздки в студентські роки. До речі, для мене вони досі не закінчилися. Проте, варто було відмітити, що гулянка, де я мала честь відпочивати цим вечором, виглядала абсолютно інакше. Ні, в частині розваг все виявилося майже однаково: музика, вогнища, які тут горіли в металевих бочках, декілька широких тентів, випивка, ігри і танці.