Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Хотів повечеряти з тобою, нарешті. Ти так наполегливо бігаєш від мене, що довелося за тобою приїхати, Кетрін.

    А хай тобі грець! Спочатку воркування перед моєю лекцією на очах студентів, тепер пряма конфронтація, але вже в стані інтернів. А цей мужчина вміє прилипнути так, як коров'яче лайно до черевика!

    — Пробач, але я зайнята. У мене є справи сьогодні.

    — Я підвезу тебе. Ти ж після зміни? Втомилася, напевно?

    — Послухай, Джейсе... — розпочала з твердими намірами навіть послати його.

    Проте осіклася, коли в коридор вплила, немов на крилах, Розмарі. В обтягуючих джинсах і у відвертому топі, який прикривала косуха оверсайз, дівчина виглядала занадто сексуально і зухвало.

    Прокляття!

    Я з досадою відвела погляд, згадавши, власне до кого вона принесла свої принади. Стало противно.

    Огидне почуття так і давило в горлі, в'язало його, а я холоділа від злості.

    Особливо гостро відчула лють, коли побачила, яким поглядом дівчина окинула нас з Джейсом. Вона оглянула мене зі знущанням і кепкуванням, поблажливо, і як нікчему.

    Поздоровляю, Катерино! Завтра про візит Джейса знатиме увесь кампус і потік!

    — Вечір добрий, професоре Медсон! — Роуз хижо посміхнулася у бік Джейса, а потім зі зневагою додала: — Мем!

    Та щоб тебе! У мене на лобі написано, що я тебе старше? Якого біса, це "мем" викликало в мені такий гнів?!

    — То як, Кеті? Я підвезу тебе...

    Я дочекалася, коли двері за дівчиною закриються, і тільки потім, стиснувши щелепу, підійшла до Джейса мало не упритул. Чоловік завмер, а посмішка сповзла з його обличчя.

    — Професоре Медсон, мабуть, я повинна прояснити один момент. Ви могли помилково вирішити, що моя мета прибуття до цієї країни не пов'язана з аспірантурою і роботою. Я вимушена розвінчати ваші переконання раз і назавжди. Мене не цікавлять ні вечеря з вами, ні ваші спроби залицятися до мене! Сподіваюся, я досить ясно пояснила вам свою позицію? Якщо так, то надалі прошу, не приїжджати за мною нікуди, і не шукати особистих неформальних зустрічей поза стінами корпусу університету. Я аспірант, професоре Медсон, а ви викладач! Здається, саме ви мені нагадували про згубність нестатутних стосунків в стінах коледжу імені Вагелоса?!

    Моя відповідь воістину здобула ефект. Джейс ледве рота не розкрив від такої полум'яної промови в моєму виконанні. Звичайно ж, вона підштовхнула чоловіка до думки, що мені все відомо про його брудні справи.

    — Кетрін, що вони тобі наговорили про мене? — зізнатися, я захопилася тим, як він винувато і награно-ображено звернувся до мене. — Напевно, що я монстр і збезчестив бідну іноземку, яка мене ж шантажувала неіснуючою дитиною! Чи у них інша версія?!

    Знайтися з відповіддю типові, який був схожий на хитрого вовчару в овечій шкурі, виявилося важко.

    — Мене це не стосується, Джейсе. Тим більше, мені це не цікаво. Але я б хотіла, щоб ти мене почув!

    — Добре, я згоден. Я, напевно, перейшов деякі межі. Пробач, Кетрін.

    Я мовчки кивнула, але щось так і підказувало: мій демарш вилізе мені ж боком.

    У тому, як Джейс йшов, не сподобалися діві речі : його спокійна і швидка відповідь, та його злий погляд.

    Добром це не закінчиться. І захистити мене нікому. Гірко посміхнувшись, я штовхнула двері гуртожитку, передчуваючи нову соковиту картину злягання двох закоханих сердець. Проте в здивуванні оглянула похмуре обличчя Роуз і порожнечу поряд з нею. Куди подівся Лео, мені було начхати, а тому я спокійно переодягнулася, і так само швидко змилася чимдалі.

    На щастя, наступний день обіцяв пройти без нервових потрясінь. Я закінчила з лекціями і працювала в лабораторії дослідницького центру, отримуючи кайф від звичної тиші. У такі моменти, я могла відпочити від всього. Концентруючи увагу тільки на дослідженні, у мене не залишилося можливості думати про щось інше.

    Якби все було так просто і в кампусі.

    Я встала з-за металевого столу з автоклавом і переклала зразки в контейнер для кріозаморозки.

    Обмінявшись поглядом з новими колегами, підбадьорююче посміхнулася. Зараз зі мною працювали дві аспірантки, — Люсі і Меделін, а також, завідувач лабораторією — містер Джонсон.

    — Це хороша ідея, Кетрин, але провальна, якщо не сказати, утопічна.

    Чоловік провів по екрану, вбудованому в стіл, і вказав на місце з'єднання мембран клітин.

    — Структура мембрани штучної клітини занадто міцна.

    — Якщо змінити її, принтер не надрукує потрібну модель, — я розвела руками, а дівчатка, з розумінням закивали головами.

    Мені вони сподобалися відразу. Тихі, зібрані і милі. З такими надійно і спокійно.

    — Гаразд, продовжимо завтра!

    Професор Джонсон поправив окуляри і вимкнув стіл.

    — Щиро радий нашій співпраці, Кетрін. Ми вас довго чекали, і ось нарешті, працюємо разом з вашим інститутом, — чоловік простягнув руку, яку я негайно легко потиснула.

    — Дякую і вам, — посміхнулася і підморгнула дівчаткам.

    — Ну що ж! Продовжимо завтра, а вже з наступного тижня згідно до штатного графіку, — підсумував чоловік і залишив нас наодинці.

    Дівчата нерішуче посміхнулися знову і запропонували випити по чашці кави дорогою додому. Я не була проти. Нарешті, в спілкуванні з ними з'явилося почуття адекватності. Люсі і Медді не говорили постійно про секс, не цікавилися байками, і справили враження абсолютно відмінних від Кім і компанії Лео людей. Дивно, але мені виявилося життєво необхідно побачити цю різницю. Подивитися на себе своїми очима.

    До кінця, нашої прогулянки, оптимізм вилетів у трубу. Я придивилася до дівчаток інакше, осмисливши, як дико зі мною сталася підміна понять. Раніше, я б визнала дівчаток кращою компанією для себе, але не зараз. Після того, що ми пережили з Кім в шпиталі, після наших відвертих бесід, я змінилася.