Я не вірю у казки - Лада Астра

“Бабій з багаторічним досвідом” – подумала я і забрала в нього шолом. 

– Сподіваюсь там не тхне духами, – пробубоніла я.

– Не любите запах чоловічих парфумів? 

Він був вище за мене на пів голови й певно ще й качок. Хоч за теплим одягом важко щось розгледіти. Так мало того, в нього ще й голос був таким приємним, з оксамитовими нотками. Щось таке ворушилося всередині мене від його голосу. Трясця. От тільки красивих маніяків з гір у моєму житті й не було.

– Маю на них алергію, – відрізала я й натягнула на себе того шолома. 

– Ух яка. Ціла сніжна королева до нас завітала. Давайте я вам, сніжна королево, затягну шолом, щоб він не злетів по дорозі. 

Він наблизився в притул і повільно зробив потрібні маніпуляції.

На кожному снігоході було два пасажирських місця. Тому на одне чоловік прилаштував мою невелику валізку, затягнувши її ремнями, а мені наказав сідати позаду нього. 

Сіла, куди ж мені діватись. Краєм ока прослідила за рожевою плямкою. Вона теж заскочила на сусідній снігохід і вже весело переговорювалася з водієм. 

– Тримайтесь за мене міцніше, снігова королево. А ще краще запхайте руки у мої кишені, тепліше буде. 

Я пирхнула позаду нього і ледве вхопилась за краї його куртки та буквально через п'ять хвилин мої заморожені руки зігрівались у його кишенях на животі…