На межі бажання - Адалін Черно

Вниз я спускаюся в шортах та майці. У них зручно, хоча я більше роздягнена, ніж одягнена. Поки йду, повсякчас поправляю шорти, натягуючи їх нижче.

— В тебе гарні ноги, і шорти не стануть довшими, якщо ти будеш їх розтягувати.

— Мені незвично. 

— Потрібно було залишитися у своїх речах.

Він не мовчить, не намагається полегшити мені завдання й навмисне заганяє мене в незручне становище, але, можливо, саме це мені й потрібно? Відчути, що все добре, що мене ніхто не жаліє, зрозуміти, що я можу бути привабливою й сексуальною. Це краще, ніж заганяти себе в шкаралупу та копатися всередині, сумніватися, чи вчинила правильно й хапатися за телефон у незнанні, як вчинити. Краще відчувати себе вродливою, намагатися змінитися в кращий бік. Я переконую себе в цьому, поки йду до барної стійки, на якій Руслан уже розклав вечерю.

Він привіз суші, фрукти та вино. Він охайно розклав усе на столі, розставив тарілки й навіть келихи.

— Вино будеш?

— Так.

Я вирішую не відмовлятися від можливості розслабитися й не думати. Келих вина під гарну компанію й розмови будуть доречними. Я сідаю навпроти, відщипую виноградинку і кладу її до рота.

— Не знаю, що ти любиш, тому взяв суші.

— Добре. Коли повертається твоя мама? — я сама не очікую від себе такого запитання.

— За тиждень, не раніше, вона подзвонила й сказала, що в неї якісь проблеми і приїхати раніше не виходить.

Не знаю чому, але я відчуваю якесь дивне відчуття захоплення, яке не можу списати навіть на алкоголь, тому що ми ще не пили. Замість того, щоб щось сказати, мовчки киваю й чекаю, поки Руслан відкоркує вино та розіллє напій по келихах.

— В мене для тебе сюрприз, — каже він після того, як ми зробили по ковтку. — Я привіз твої гроші.

— Ти забрав їх у Вані?

— Так.