Тривожна ніч - Петро Володимирович Угляренко

— Має значення — відвертість. І я в цьому вас переконаю. Скажіть, чому ви затаїли, що в ніч на неділю, коли стався злочин, були у витверезнику?

— Я… — Павло затявся: в його обличчя полум'ям ударив страшний сором, і він мимоволі закрив його долонями.

Майор зрозумів: своїм запитанням потрапив у ціль — тоді у витверезнику був саме він, Мушник! Павло несподівано почав проситися на волю:

— Я сам знайду вбивцю, лиш пустіть!

— Такого в нашій практиці ніколи не було.

— Хай не було — чому ж не може бути? В Америці, наприклад, найбільшого злочинця можуть звільнити під заставу.

— У нас — не Америка, де все купується за гроші. Нам дорога людина, а не капітал… Це азбучна істина.

— Проте із злочинністю борються і в Америці. Убивця — він усюди однаковий.

— У тому й суть, — підхопив майор. — І вбивця не сміє ходити на волі, бо за одним злочином може зробити другий, і вже ніякими грошима його вчинків не відшкодувати. Чимскоріше усякий злочинець буде ізольований — тим краще для суспільства, для кожного…

Недоговорив, бо у дверях, виструнчившись, став старшина міліції.

— Старшина Бородін. За вашим викликом, товаришу майор…

— А-а… прошу вас, старшина, проходьте.

Павло знову затулив обличчя руками: упізнав, не міг не упізнати чергового міліціонера з міського витверезника. Старшина повівся з ним тоді довірливо, порозумів, що він, Павло, як-не-як — інтелігент. Тепер усе спливе на поверхню! Майор навмисне голосно сказав:

— Товаришу Бородін, знайомтеся…

Мусив Павло зняти з лиця руки, а старшина, почувши від майора таке просте запрошення, теж вигукнув:

— Кого це я бачу? Москаленко, ви?..

— Москаленко, кажете? — перепитав одразу майор.

Старшина підтвердив:

— Аякже, Москаленко!

Павло несподівано для самого себе вирішив грати далі:

— Товаришу старшина, зовсім не Москаленко я, Мушник моє прізвище. Обізналися…

— Як то може бути? — здивувався той.

— А так, що я вас уперше бачу.

На це різко підвівся майор:

— Ну от що, Мушнику! Комедія закінчена!

Озлився й старшина:

— А я, дурний, повірив!.. Нещасний був, убитий якимсь горем. Плакав увесь час, поки не заснув. Думаю, напився чоловік з біди… Тому, коли назвався Москаленком, я й не став перевіряти. Пошкодував його на свою голову!

Майор сів. І запалив.

— От вам, Мушнику, і «право» на помилку. І ви після цього просите довір'я.

— Я упізнав його відразу, як тільки відкрив двері, — сказав старшина. — Чекай після цього, щоб я комусь повірив!

Не міг стримати усмішки майор Ковальчук:

— Ну це вже занадто! Вірити людям треба, обов'язково треба…

— Вір отаким!

— Гаразд. Ви вільні старшина. Спасибі.

Бородін скрушно похитав головою і вийшов, забувши навіть попрощатися.

Павло вже пошкодував, що обманув, образив людину. Хіба би що змінилося, якби назвав своє справжнє прізвище? Певно, тепер там тільки й мови — що про його злочин. Дивуються, жахаються, і ні в кого ніякого сумніву, бо він — під арештом!

А майор зітхнув:

— Якщо вам не дорогі святі імена, то як вам маю вірити, що ви не плямуєте ім'я чесної людини — не брешете на Віктора?

Нетерпляче засовався Павло на стільці:

— Я сам себе вже ненавиджу!

— Хочете сказати, що лихий попутав?

— Сам себе попутав… Назвався Москаленком, а підписався ж чесно — своїм прізвищем. Мабуть, ніхто цього й не побачив, не звернув уваги.

— Шукаєте пом'якшуючі обставини? Не треба…

— Чому? — розгубився ще більше Павло. Далі дивився з докором на нього майор:

— Тому, що такому прощення немає. Як ви могли? Діда, героя революції… Може, поясните?

— Наразі ніяке інше прізвище не міг собі згадати.

— Тільки дідове?

— Тільки… Тепер каюся.

— Ех, чоловіче, чоловіче!

Майор знову й знову перебігав очима протокол з витверезника й думав: коли б оце сидів перед ним тільки запідозрений у вбивстві на Підвальній, зразу б розпорядився звільнити його, бо справді з тим злочином він нічого спільного не має. Трагедія сталася о дев'ятій тридцять, а Мушник після дев'ятої був у витверезнику. Доти, певно, не одну годину просидів у закусочній, бо не міг напитися до безтями зразу.

Важко було простити оцей, хай непідсудний, вчинок, який зробив Мушник уже тямлячись, на тверезу голову. І майор готовий був навіть відкласти протокол до іншої папки, не зважити на нього — мовляв, немає на заводі того Москаленка, то його й не треба! А Мушника відправити до камери. Але тільки вчора за такі емоції відчитував Віктора.

Прийшло на розум інше: може, вони, Мушник і Бородін, знайомі та й змовилися? Навмисно записали вигадане прізвище, тоді могли змінити і час — з десятої зробити дев'яту… Майор потер скроні, вивчаюче поглянув на Мушника. І раптом він відчув, що зневажає сам себе: як могло прийти йому на розум таке підозріння?! Вирішив: таки справді розхитані нерви.

І запитав спокійно:

— Значить, у витверезнику були саме ви?

— Та був… саме я.

— А потім де цілий день блукали?

— Поїхав до матері.

— Чому це раптом? По гриби?

— Соромно було перед Наталею. Та й сердився на неї. Куди мав іти?

— А мати була вдома?

— Не застав нікого. Матір, правда, побачив з Геннадієм у зустрічному поїзді — їхали до міста. Ну, а мені спішити було нікуди. Поблукав по лісу, потім зайшов до хати і ліг спати. Мати не приїхала…

Майор похилив голову, мовчав.

Павло, ніби від холоду, зацокотів зубами, а в голові було одне — що далі? Коли про витверезник дізналося слідство, то все вже пропало! Майор чомусь опускає очі, й нічого в них не можна прочитати.

Важко було всидіти Павлові на місці, й він навіть підвівся. Майор махнув рукою:

— Сидіть.

І знову схилив голову, замислився. Потім глянув з-під брів і сказав:

— Значить, для вас я трохи не кат… А те, що «моя міліція мене береже» — тільки так, для красного слівця. Але без міліції, без прокуратури — на жаль, ніяк не можна. Може, в майбутньому, колись. Хоч не скоро, ой не скоро — не одне покоління іще потребуватиме, щоб нам його таки берегти. Та не про це мова. Відпустимо ми вас…

Зрадів Павло:

— Тепер, значить, вірите, що я зброї в руках не мав?

— Ні, наган у ваших руках був — цього не заперечите, а ось чи стріляли — це інше питання.

— Я не стріляв!

— Добре, товаришу Мушник.

З подивом дивився Павло на майора — чому раптом зробив такий висновок і навіть змінив тон. Але майор лише додав:

— Не можу я далі, просто не маю права тримати вас за гратами… Випишу вам перепустку.

— Яку?

— Що вільні ви і можете