Тривожна ніч - Петро Володимирович Угляренко

Петро Угляренко

ТРИВОЖНА НІЧ

Повість

©

  http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

І

ідчув Павло, як стислося серце. Не дав лише щему розійтися, опанував собою, думаючи: жодної ж причини для переживання. Все ніби гаразд. І вдома, й на роботі. Особливо вдома. Надзвичайно ніжного, теплого листа надіслала Наталя з дороги. Просить, щоб беріг себе, про неї не турбувався, група бо хороша, їй до душі. У свою чергу, вона теж сподобалася всім — зробили їй туристи гарний подарунок. Павлові то буде великий сюрприз, коли вона вернеться додому.

Глянув на календар — на видному місці тримає його, робить там позначки, — ті дні, коли нема Наталі, по черзі закреслює. Так, здається йому, чекати легше. Два тижні минуло, як супроводжує дружина екскурсійну групу, і от повинна приїхати. Квартиру ще вчора, заздалегідь, прибрав, на комод поставив букет із червоних і білих троянд, що їх над усе полюбляє Наталя. Не забув про шампанське…

Чи не тому й защеміло серце, розмірковував, що попереду радість зустрічі з близькою людиною, котру дуже любить, навіть можна сказати — обожнює. Гарна ж вона, кращих нема, здається, на світі! Потягся до телефону — може, вона вже й дома? Так хотілося почути її голос, оте, як хвилююче мовить вона у трубку: «Алло-о?..» Передумав: матиме чоловічу витримку, зачекає.

Рука з пером, проте, затремтіла, і капочка туші розпливлася по кресленню. Занервував: що з ним таке діється? Робота не йде, і день — як ціла вічність, хоч нині — субота, у бюро працюють лише до чотирьох. Час би й у відпустку, літо ж бо спливло. Та без Наталі — як? А Наталя звільниться лише серед осені, коли вже закінчиться туристський сезон.

Ще раз поглянув на календар: все-таки зовсім мало вона буває вдома. Навіть докоряв їй. Не слухає, сміється — чи так подобається їй їздити з іноземцями? Коли вона вчилася у Львові на факультеті іноземних мов, то мріяла спочатку про перекладацтво, потім забажалось їй стати стюардесою на міжнародних трасах, аби всі країни, увесь світ облітати. Замість світових подорожей тепер має звичайний маршрут, приземлений і одноманітний, що йому, Павлові, давно би набрид. Та Наталя — дивно! — з кожної поїздки приносить додому нову цікаву розповідь — чи така вже в неї бурхлива фантазія, що навіть у звичайному завжди бачить вона незвичайне? Багато разів хотів про це поговорити з дружиною, але коли вона буває вдома, хіба про щось серйозне з нею поговориш? Не раз є так, що вони не встигнуть і порадіти зустрічі, як Наталя знову спішить у дорогу. Невже й цього разу серце щось таке передчуває?

Уявив Павло, як би він зрадів, коли б тепер Наталя подзвонила і раптом сказала: «Все, більше не їду… Час, зрештою, і для сім'ї жити».

Дзвінка не було. Заспокоював себе: коли б вона приїхала, першим ділом йому б подзвонила. А втім, чого думати про це? Непокоїться і тягнеться до трубки, ніби він не вірить, що жінка його любить, хоче перевірити її. Хіба це любов? Відкинувся на спинку стільця. А серце…

Не витримав, подзвонив додому. Зачулися короткі, уривисті гудки. Кров ударила в скроні — значить, Наталя уже дома, але телефонує не йому, комусь іншому? Чи то автомат не спрацював як слід, — буває ж іноді, що набираєш один номер, відповідає інший. Передзвонив — і знову короткі гудки.

Не розумів: з ким же говорить Наталя? З котроюсь із подруг, що їх, зрозуміло, у неї чимало — хіба раз йому дзвонили, допитувалися, коли повернеться Наталя? Не можуть тепер наговоритися уволю, бо за два тижні в кожної повен рот новин!

Вирішив чекати: повинна ж рідна жінка і про нього, свого чоловіка, нарешті згадати! Та дочекатися не міг. Минуло п'ять, а потім і десять хвилин — телефон був зайнятий. Не міг усидіти на місці — чи не відпроситися у головного інженера, щоб відпустив додому? Коли б не потрібно пояснювати, що воно й до чого! Завагався: як про це сказати чужому чоловікові? Йому ж нема ніякого діла до твоїх інтимних справ.

Подумав на свого молодшого брата — Геннадія, студента. Один час він жив у їх квартирі, а потім перебрався до гуртожитку: Наталя настояла — мовляв, їй незручно, що стороння людина в квартирі. Проте Павло залишив Геннадієві ключ — коли забажає, то нехай приходить до них, вчитися — в гуртожитку не завжди це зручно. Генка й користується такою можливістю — надто, коли Наталя в поїздці з туристами. Генка! Так, це Генка повис на телефоні! Павло полегшено зітхнув: от шибеник! Дуже непутящий його молодший брат, багатьом дівчатам дурить голови, а чи когось по-справжньому любить? Хоча би Наталину двоюрідну сестру, до котрої також залицяється? Сів собі за телефон і кожній знайомій торочить про любов!

Павло занепокоївся, щоб часом брат не знайшов шампанського, бо ж як відсвяткують з Наталею зустріч? Іноді після брата, та ще коли когось приведе, — не знайти ні крихітки. Мабуть, на зло Наталі так робить, бо не у злагоді вони, одне одного недолюблюють; якось відчув Геннадій, хоч ніхто йому про те не говорив, що це вона натисла, аби в них не жив. Павло набрав знову телефонний номер своєї квартири. Нарешті додзвонився — почув, як там весело заспівав дзвінок. Але ніхто не піднімав трубку. Хто ж перед цим телефонував із його квартири — Наталя, Геннадій? З думки не виходила Наталя. Не одну групу вже зустріла й провела вона, все в неї розраховано майже до хвилини, тому звикла точно повертатися в зазначений час.

Може, когось зустріла? Вже не один йому казав: дуже мила, мовляв, у вас жінка, кожний вам позаздрить.

З приємністю оце завжди слухав, а сам себе питав: за що, за які здібності вибрала його з-поміж усіх красуня Наталя? Певне, бачила у ньому якусь перевагу? Сам у собі цього не знаходив і дуже боявся, щоб Наталя часом не збагнула, не прочитала його думок, не відчула, що його бентежить.

А коли так само і вона щось утаює від нього? Звикла ж на тій роботі почувати себе, як на сцені? А зрештою — саме життя — вистава, лише в одному випадку —