Кишеня, повна жита - Агата Крісті
— То ви не заперечуєте, містере Дюбуа, що ви були дуже близьким другом місіс Фортеск’ю?
— Ні, звичайно, не заперечую. Як можу я заперечувати, коли мої листи до неї у ваших руках? Я тільки скажу, що немає потреби вкладати в них якесь зловісне значення. Не уявляйте собі навіть на мить, що ми — тобто вона — збиралися позбутися Рекса Фортеск’ю. Богу дякувати, я чоловік не такого типу.
— Але, може, вона була жінкою такого типу?
— Нісенітниця! — вигукнув Вівіан Дюбуа. — Хіба її теж не вбили?
— О, так, так.
— Даруйте мені, але хіба не буде природним припустити, що та сама особа, яка отруїла її чоловіка, отруїла і її?
— Можливо. Безперечно, можливо. Але існують й інші варіанти. Наприклад, — це суто гіпотетичне припущення, містере Дюбуа, — що місіс Фортеск’ю позбулася свого чоловіка і що по його смерті вона стала небезпечною для когось іще. Для когось, хто не допомагав їй у тому, що вона зробила, але підбурював її і, так би мовити, надав їй мотив для вбивства. Вона могла, як ви, певно, розумієте, становити небезпеку для цієї конкретної особи.
— Вам не вдасться побудувати справу проти мене, — сказав Дюбуа, затинаючись. — Бігме, не вдасться.
— Вона склала заповіт, ви знаєте? — сказав інспектор Ніл. — Вона залишила всі свої гроші вам. Усі, що були в її розпорядженні.
— Мені не потрібні гроші. Я не візьму від неї жодного пенні.
— Щоправда, їх там небагато, — сказав інспектор Ніл. — Трохи коштовних каменів і хутра, але грошей, я думаю, зовсім мало.
Дюбуа подивився на інспектора, щелепа в нього відвисла.
— Але, я думав, її чоловік…
Він замовк, ніби похопившись, що бовкнув дурницю.
— Ви справді так думали? — сказав інспектор Ніл, і тепер у його голосі прозвучали сталеві нотки. — Це дуже цікаво. А я й не знав, що вам відомі умови заповіту Рекса Фортеск’ю…
ІІІ
Другу свою розмову інспектор Ніл відбув у готелі «Гольф» із містером Джералдом Райтом. Містер Джералд Райт виявився худим молодиком, що вважав себе інтелектуалом і був про себе надзвичайно високої думки. Інспектор Ніл відразу помітив, що будовою свого тіла він не дуже відрізнявся від Вівіана Дюбуа.
— Чим я можу допомогти вам, інспекторе Ніл? — запитав він.
— Я думаю, ви можете надати нам трохи корисної інформації, містере Райт.
— Інформації? Ви справді так вважаєте? Мені здається, що навряд чи ви зможете довідатися від мене щось корисне для вас.
— Я маю на увазі останні події, які сталися в «Тисовій хатині». Ви про них, звичайно, чули?
Інспектор Ніл дозволив собі додати трохи іронії у своє запитання. Містер Райт поблажливо усміхнувся.
— Чув про них — це, либонь, не зовсім точні слова. Схоже, газети сьогодні ні про що інше не пишуть. Якою кровожерною є наша громадська преса! У які часи ми живемо! З одного боку, маємо виробництво атомних бомб, а з другого — читаємо газети, які із захватом розповідають нам про найбрутальніші вбивства! Але ви сказали, ніби хочете поставити мені якісь запитання. Скажу чесно, я собі не уявляю, якими вони можуть бути. Я нічого не знаю про те, що відбулося в «Тисовій хатині», власне, я був на острові Мен, коли отруїли містера Рекса Фортеск’ю.
— Ви приїхали сюди дуже швидко по тому, чи не так, містере Райт? Ви, наскільки мені відомо, одержали телеграму від міс Ілейн Фортеск’ю?
— Наша поліція знає про все, чи не так? Атож, Ілейн надіслала мені телеграму. Я, звичайно, приїхав відразу.
— І ви, як я розумію, скоро маєте намір одружитися?
— Цілком правильно, інспекторе Ніл. Сподіваюся, ви не маєте заперечень?
— Це вирішує тільки міс Фортеск’ю, більше ніхто. Я так розумію, що ваші взаємини тривають уже певний час? Шість або сім місяців, я не помиляюся?
— Достоту так.
— Ви й міс Фортеск’ю заручилися, щоб узяти шлюб. Містер Фортеск’ю не дав своєї згоди й повідомив вам, що якщо його дочка одружиться всупереч його волі, вона не одержить від нього ніяких грошей. Після чого, я так розумію, ви зламали заручини й подалися геть.
Джералд Райт усміхнувся з виразом жалю.
— Ви дуже примітивно описали події, інспекторе Ніл. Насправді мене переслідували за мої політичні переконання. Рекс Фортеск’ю був капіталістом найгіршого зразка. Природно, я не міг принести в жертву свої політичні погляди за гроші.
— Але ви не маєте жодних заперечень проти того, щоб одружитися з жінкою, яка щойно успадкувала п’ятдесят тисяч фунтів?
Джералд Райт відповів йому тонкою, задоволеною усмішкою.
— Зовсім ні, інспекторе Ніл. Ці гроші будуть використані на благо суспільства. Але, звичайно ж, ви зустрілися зі мною не для того, щоб обговорити мої фінансові перспективи чи мої політичні переконання?
— Ні, містере Райт. Я хочу обговорити з вами кілька питань суто практичного характеру. Як вам відомо, місіс Адель Фортеск’ю померла внаслідок отруєння ціанідом п’ятого листопада пополудні. А що ви перебували неподалік від «Тисової хатини» того самого полудня, то я подумав, чи не могли ви бачити або чути чогось такого, що має стосунок до справи.
— А з чого ви взяли, що я тоді перебував, як ви кажете, неподалік від «Тисової хатини»?
— Ви вийшли з цього готелю десь о чверть на п’яту в той полудень, містере Райт. Покинувши готель, ви пішли дорогою в напрямку «Тисової хатини». Цілком природно буде припустити, що ви пішли саме туди.
— Я справді думав піти туди, — сказав Джералд Райт, — але потім вирішив, що в цьому не буде ніякого глузду. Я вже раніше домовився з міс Ілейн Фортеск’ю, що ми зустрінемося о шостій у готелі. Тому я пішов прогулятися стежкою, яка відходить від головної дороги, і повернувся до готелю «Гольф» десь перед самою шостою годиною. Проте Ілейн не прийшла на побачення, про яке ми домовилися. Не дивно за таких обставин.
— Ви кого-небудь зустрічали, коли вийшли на свою прогулянку, містере Райт?
— Кілька автомобілів мене проминули, коли я йшов дорогою. Я не бачив нікого, хто б мене знав, якщо ви це маєте на увазі. На тій стежці, на яку я звернув, було надто багато багнюки, й автомобілі по ній ніколи не їздили, хіба що підводи, запряжені кіньми.
— Отже, між тим часом, коли ви покинули готель о чверть на