Кишеня, повна жита - Агата Крісті
Інспектор Ніл непомильно припустив, що Вівіан Дюбуа просив Адель Фортеск’ю, щоб вона спалила його листи, і що Адель Фортеск’ю повідомила коханцеві, що виконала його прохання.
Але тепер вони мають на своїх руках ще дві смерті, і це означає або має означати, що Адель Фортеск’ю не вбивала свого чоловіка.
Хіба що — інспектор Ніл розглядав це як нову гіпотезу — Адель Фортеск’ю хотіла одружитися з Вівіаном Дюбуа, а Вівіан Дюбуа хотів здобути не саму Адель Фортеск’ю, а ті сто тисяч фунтів, які вона мала одержати по смерті свого чоловіка. Можливо, він сподівався на те, що смерть Рекса Фортеск’ю буде приписана природним причинам. Якийсь удар або напад. Зрештою, кожен, здавалося, турбувався про здоров’я Рекса Фортеск’ю протягом останнього року. («До речі, — сказав, звертаючись сам до себе інспектор Ніл, — цим питанням треба було б зайнятися». Підсвідоме почуття підказувало йому, що в цьому плані можна буде знайти щось цікаве.) Але смерть Рекса Фортеск’ю відбулася не згідно з планом. Було негайно з’ясовано, що вона сталася внаслідок отруєння, і лікар відразу назвав отруту.
Припускаючи, що Адель Фортеск’ю й Вівіан Дюбуа винні, у якому стані вони перебували б? Вівіан Дюбуа був би наляканий, а Адель Фортеск’ю втратила б голову. Вона могла б робити й говорити казна-що. Могла б зателефонувати Дюбуа й говорити з ним, і говорити з ним цілком відверто, давши йому підстави припустити, що їхню розмову можуть підслухати в «Тисовій хатині». Що зробив би Вівіан Дюбуа в такому випадку?
Було ще рано знайти відповідь на це запитання, але інспектор Ніл мав намір найближчим часом провести розслідування в готелі «Гольф» і з’ясувати, чи Дюбуа перебував у готелі чи поза ним між четвертою годиною п’ятнадцять хвилин і шостою годиною. Вівіан Дюбуа був високий і темноволосий, як і Ланс Фортеск’ю. Він міг прослизнути через сад до бічних дверей, піднятися нагору, а потім що? Пошукати листи й виявити, що вони зникли? Можливо, він зачекав там, поки обрій очиститься, потім спустився до бібліотеки, коли чай уже допили й Адель Фортеск’ю залишилася сама-одна?
Ні, він надто поспішає зі своїми висновками…
Ніл допитав Мері Дав та Ілейн Фортеск’ю, а тепер він спробує з’ясувати, що йому розповість дружина Персівала Фортеск’ю.
Розділ шістнадцятий
І
Інспектор Ніл знайшов місіс Персівал у її вітальні, де вона писала листи. Вона нервовим рухом підвелася на ноги, коли він увійшов.
— У чому річ? Ви чогось від мене хочете?..
— Будь ласка, сядьте, місіс Фортеск’ю. Я просто хочу, щоб ви відповіли мені ще на кілька запитань.
— О, так. О, так, звичайно, інспекторе. Який це все-таки жах… Чогось гіршого уявити собі неможливо…
Вона опустилася в крісло, усе ще нервуючи. Інспектор Ніл сів поруч неї на невеличкий стілець із прямою спинкою. Він став роздивлятися її набагато уважніше, аніж робив це досі. «Досить пересічна жінка», — подумав він, і, як йому здалося, не дуже щаслива. Неспокійна, невдоволена, схоже, не вельми розумна, а проте він подумав, що вона могла бути працьовитою й обізнаною у своїй професії медичної сестри. Вийшовши заміж за заможного чоловіка, вона здобула можливість не працювати, але можливість не працювати не задовольняла її. Вона купувала собі одяг, читала романи і їла ласощі, але він згадав, якою ненормально збудженою була вона в той вечір, коли довідалася про смерть Рекса Фортеск’ю, і тепер він побачив у тому збудженні не диявольську втіху, а радше вияв розпачу та нудьги, які взяли в полон її життя. Її вії затремтіли й упали вниз, зустрівши його проникливий погляд. Вони надавали їй такого вигляду, ніби вона водночас нервує й почуває себе винною, але він не міг бути впевненим, що так воно є насправді.
— Боюся, — сказав він заспокійливим тоном, — нам доведеться ставити людям запитання знову й знову. Вони мають дуже стомлювати вас усіх. Я це розумію, але й ви повинні розуміти, як багато залежить від точного розподілу подій у часі. Ви прийшли до чаю досить пізно, так я розумію? Міс Дав мусила прийти й забрати вас, чи не так?
— Так. Вона справді прийшла, щоб мене забрати. Вона прийшла й сказала, що чай принесли до бібліотеки. Я не мала уявлення, що вже так пізно. Я писала листи.
Інспектор Ніл лише ковзнув поглядом по письмовому столу.
— Розумію, — сказав він. — Не знаю чому, але я подумав, що ви виходили прогулятися.
— Вона так вам сказала? Атож, тепер я думаю, ви маєте рацію. Я писала листи. Але було так душно й у мене так заболіла голова, що я вийшла з дому… й… пішла прогулятися. Лише навколо саду.
— Розумію. Ви кого-небудь зустріли?
— Чи я зустріла когось? — Вона скинула на нього здивованим поглядом. — Що ви маєте на увазі?
— Я лише подумав, чи ви когось бачили і чи хтось бачив вас протягом тієї вашої прогулянки.
— Я бачила садівника, але він був далеко. Більше я нікого не бачила.
Вона подивилася на нього з підозрою.
— Потім ви повернулися в дім, піднялися до своєї кімнати й саме роздягалися, коли міс Дав увійшла сказати вам, що чай уже можна пити.
— Так. Так, і тоді я спустилася до бібліотеки.
— І хто там був?
— Адель та Ілейн, а через хвилину або дві прийшов Ланс. Мій дівер, ви знаєте. Той, хто повернувся додому з Кенії.
— А потім усі ви стали пити чай?
— Так, ми стали пити чай. Потім Ланс пішов побачитися з тіткою Ефі, а я піднялася до себе, щоб дописати свої листи. Я залишила там Ілейн з Аделлю.
Він підбадьорливо кивнув головою.
— Так. Міс Фортеск’ю, схоже, була з місіс Фортеск’ю протягом п’ятьох або десятьох хвилин, після того як ви пішли. Ваш чоловік ще не повернувся додому?
— О, ні. Персі… Вал… повернувся додому не раніше, як о пів на сьому чи о сьомій.
