Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

будь-якої компетентності в духовних проблемах. Вихід Евола бачить в звільненні від пережитків демократичної і “представницької” системи, відновленні абсолютного синтезу двох видів могутності – політичного і сакрального, матеріального і духовного.

Така система вимагатиме створення еліти – справжньої, в якій не авторитет залежить від посади, а посада – від авторитету. В арійській ієрархії відмінність вищих каст від нижчих полягала насамперед в їхньому “другому народженні”. Арья (на відміну від шудри) був двіджа – “двічі народжений”, тобто такий, що пройшов обряд ініціації. Ведійські книги (зокрема, “Манавадхармашастра”: 11. 172) стверджує, що “брагман, який не пройшов ініціацію, нічим не відрізняється від шудри” [542. 78].

Вчення про касти стало відоме в Європі з перших публікацій Рігведи в перекладі на німецьку мову в 1870 році. У 1905 р. вперше були опубліковані перекладені індійським вченим Р. Шамашастрі на англійську мову, спочатку окремими уривками, а пізніше книгою, тексти Артхашастри (Науки про державний устрій). Нею свого часу зацікавився навіть Й. Сталін, давши наказ Інституту сходознавства АН СРСР зробити російський переклад книги. Тому не дивно, що початок ХХ століття ознаменувався своєрідним ренесансом арійських духовних і політичних систем у багатьох європейських країнах.

Вчення Артхашастри про касти містить “Закони” для всіх варн: “Закон для брагмана – вчення, навчання, жертвопринесення для себе і для інших, роздача дарів і їх отримання... Закон для кшатрія – вчення, жертвопринесення, роздача дарів, добування засобів до життя військовою справою і охорона живих істот.. Закон для вайш’ї – вчення, жертвопринесення, роздача дарів, землеробство, скотарство і торгівля... Закон для шудри – послух і ведення господарства у послусі в двічінароджених, ремесло і акторство... ” [13. 17]. Далі йдеться про закон для домогосподаря, для учня, для того, хто усамітнився в ліс (арійський прототип монаха), щоб пізнати істину, закон для подорожнього, закон для всіх: “відсутність насильства, правдивість, чистота, відсутність заздрості, незлобивість, прощення і терпіння”. Тут же проводиться головна ідея суспільного порядку: “Дотримання кожним свого закону приводить на небо, до вічності. При його порушенні світ гине від змішування каст” [13. 18]. Тому найпершим законом для царя було дотримання ієрархії і недопущення порушень цього закону.

Безперечно, Ю. Евола був знайомий з цими давньоарійськими текстами, які поклав в основу своєї програми відродження Язичницької Імперії.

Головним принципом цієї імперії, на його думку, має стати її органічність. На противагу “лівому” (механізм) він протиставляє “праве” (організм); штучному складанню розрізнених елементів (ліберально-демократичне суспільство) протиставляє живу, цілісну і якісну істоту (язичницьку імперську організацію). Отже, його ідеальна Язичницька імперія – це вища ідейна сакральна ієрархія як єдиний організм [542. 43].

Головною книгою його життя прийнято вважати “Повстання проти сучасного світу”, яку нові праві вважають “центральною класичною працею з традиціоналізму”. В ній Евола виклав принципи традиційної Консервативної революції, позитивні ієрархічні цінності світу Традиції, а також показав етапи деградації Традиції і генезу сучасного світу [126. 19].

Ці філософські ідеї розвивали інші мислителі, в тому числі слов’янські, які прийшли до висновку про неминучість відродження етнічної духовної культури як живої і дієвої релігії.

В Україні основоположником відродження етнічної релігії став професор Володимир Шаян (про якого йтиметься в цьому ж розділі далі) – філософ, санскритолог, релігієзнавець і поет. На його думку, етнічний міф є запорукою збереження етносу. Усвідомлення свого божественного походження (“ми – Дажбожі внуки”) виховує гордість, людську гідність і заохочує до активної життєвої позиції. Етнічний міф – сукупність уявлень про походження народу, його героїв, звичаїв та обрядів, які надають смисл життю. Саме етнічний міф, на думку В. Шаяна, є основою Традиції.

Слов’янський міф про походження народу: “ми стали славними, славлячи Богів, і тому названі слов’янами” – це основа самовизначення общин, племен, народів, усього нашого суперетносу. Ця міфологема, як бачимо, тісно пов’язана з етнічною релігією – язичництвом. Саме вона поєднує минуле, теперішнє і майбутнє наших народів, бо міф – це сукупність священних спогадів наших Пращурів. І ніякі біблійні міфи (з претензією на історичність) не можуть замінити нам рідних природних етнічних міфів.

Згадані мислителі визнають і відверто заявляють, що світові релігії, сформовані на грунті юдейського монотеїзму, є зразком спрощення етнічної картини світу. А всяке спрощення за логікою речей – шлях до виродження і смерті. Оскільки природна релігія політеїстична, а всі язичницькі Боги розлиті в Природі і в людині (іманентні), то кожна людина може розглядатися як син Бога, його друг, його часточка. Таким чином Боги – наші Предки, наша Земля, наша Природа. Отже, шкодити Природі – значить шкодити самому собі. Звідси випливає і вищість статусу Рідної Віри порівняно зі світовими (штучно історизованими) релігіями, бо язичництво не тільки духовна, але й екологічна система порятунку етносів.

Шаян також показує, як світові релігії винесли Бога за межі Всесвіту, зробили його потойбічним (трансцендентним), чим завдали руйнівної шкоди не тільки світогляду, але й моральності здорових етносів. З появою християнства зникає культ сміливого національного героя, і на перше місце виходить культ “святого”-мученика. Сини Богів стають “рабами божими”, рабами чужої релігії і згодом рабами чужого етносу. Замість сміливої особистості з активною життєвою позицією віддається пріоритет слухняним, боязким, слабовільним масам. Матерія перемагає Дух.

Володимир Шаян знаходить паростки світогляду “всебожжя” на українському ґрунті ще в українського філософа Григорія Сковороди: “Не бійся вмерти тілесно, бо будеш кожної хвилини терпіти смерть духовну”. Саме Сковорода пригадав істину, що Бог присутній не тільки у Всесвіті, але і в кожній людині, отже, кожна людина може знайти божественні задатки в собі і реалізувати їх для покращення світу [522. 88]. Ця концепція була не тільки запереченням християнського монотеїзму, але і суперечила всій Біблії, яку Г. Сковорода влучно назвав “потопом зміїним”, а її зміст “брехнями” підступного змія.

Поява таких думок серед мислителів різних народів свідчить про настання нового етапу в духовній культурі етносів – чергове Повернення етнокультурних духовних цінностей.

Сучасні рідновіри пояснюють цю закономірність природною алегорією. Відомі властивості води вічно обертатися: з неба – на землю, з землі – у річку, з річки (пара) знову підіймається у небо. Такий Вічний кругообіг притаманний не тільки воді, але і душам людським, і тим ідеям та ідеалам, які вони приносять з собою. Отже, Відродження Рідної Віри – це, на думку сучасних язичників, закономірний природній процес як початок нового циклу Часу.

Традиція – сукупність стандартів поведінки, що передаються через механізм умовного рефлексу, сигнальної спадковості. Як вважав український психолог Д.Овсянико-Кульківський, все, що діє на підсвідомому рівні, зберігає енергію нації [330. 6]. Сюди належить і рідна мова, і рідна традиція, і етнічне середовище.

Етнічна традиція – це ієрархія стереотипів і правил поведінки, культурних канонів, політичних та господарських форм, світоглядних настанов,