Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

один-одного. Останній прижиттєвий вірш Тараса Шевченка “Чи не покинуть нам, небого...” [530. ІІ. 308] свідчить про його прихильність до природної язичницької віри. Він згадує і міфічні ріки, якими переправляються покійні до Раю (Лета, Флегетон, Стікс), які порівнює з рідним Дніпром, і давньогрецьку Парку-пряху, і перевізника Харона, а також і рідний “предвічний гай”, і “могили-гори на степах”, тобто те, що вже пов’язане саме з українським розумінням сакрального світу предків.

Вічне Повернення, відкрите Ф. Ніцше, не залишило байдужими до цієї ідеї й мислителів-традиціоналістів ХХ ст. Так, румунський релігієзнавець Мірча Еліаде, якого небезпідставно називають “пророком нової позацерковної духовності”, розвиває ідею циклічного часу як найбільш вартісного, тотожного з космічним, священним, міфічним часом, і заперечує глобальну схему лінеарного часу.

В його інтерпретації – історія (послідовність реальних фактів) суттєво програє перед міфом (знанням закономірностей і законів Всесвіту). “Знати міф – значить наблизитись до таємниці походження всіх речей. Інакше кажучи, людина дізнається не лише про те, яким чином усе виникло, але також і про те, яким чином виявити це і відтворити, коли все зникне” – писав він [308. 101]. Отже, міф безчасовий, він долає рамки зовнішнього об’єктивного світу, відкриваючи світ ідеальний.

Мірча Еліаде перетворив релігійний символізм в один з найвпливовіших ключів осмислення культури. Він обґрунтував ідею “культури смерті”, як культ самопожертви заради ідеї. Ця тема знайшла своє відображення і в працях українського мислителя В. Шаяна, досліджена на слов’янських джерелах: “Смерти немає! Існує тільки Вічне Життя!” [521. 119–126].

Будучи духовним лідером правого екстремізму, М. Еліаде очолював антидемократичні, антихристиянські праві рухи, натхненні язичницькими традиціями. Він засуджував “американізм”, спадщину юдаїзму і християнства. Однак, його “культурний антисемітизм” був цілком у сфері духу, ідеї, культури, а не в сфері біологічній. Так, християнство розглядається ним як “семітська матриця”. Вартісними він вважав тільки “релігії космосу”, тобто природні етнічні релігії.

М. Еліаде зробив значний внесок в осмислення язичницької концепції часу (священного і буденного). Священний час традиційної релігії, періодично перемежовуючись з буденним людським часом, насправді не є якимись відокремленими часовими відтинками. Через постійну повторюваність ритуалів, він має здатність постійно “з’єднуватися”, утворюючи суцільне поле священного і становлячи цілісну форму одвічної міфічної сучасності. На його думку, юдаїзм втрутився в цей природний порядок буття і часу, десакралізуючи його і освячуючи лінеарний час (тобто історію). Через християнство відбулася “юдаїзація” (історизація) релігії – сплав Ісусового месіанства зі “священною” історією Ізраїлю.

М. Еліаде в самій історії вбачає механізм занепаду, дегенерації та псування. Стаючись, вона позбувається свого священного змісту, своєї метафізики: віддаляється від Традиції, де вічність забезпечують лише міфи і ритуали періодичного відродження. Юдохристиянство, на думку мислителя, позбавило космос святості: він став об’єктом наукових досліджень, світ опанований технічною цивілізацією, людина відірвана від космічного ладу, священне знищене профанним, віра у вічність життя підірвана страхом смерті [544].

Польський мислитель Ян Стахнюк, як уже згадувалось, назвав цей духовний регрес людства “вспакультурою” (wspakultura) – “культура навиворіт”, антикультура або псевдокультура [579. 126]. Він також обґрунтував причини розпаду культури і присвятив цій темі кілька своїх праць. Зокрема, в книзі “Християнство і людство” один з розділів він назвав “Християнство як прихована вспакультура”. Вихід з цього тупика Ян Стахнюк вбачав у необхідності “здемаскувати хворобу вспакультури” [580. 24].

Консервативна революція – особливий світоглядний феномен. Його історія вже налічує кілька століть. Значний вплив на європейський етнорелігійний ренесанс на початку ХХ ст. справили і нині продовжують впливати на язичницькі рухи, праці італійського мислителя барона Юліуса Еволи, одного з ідеологів Консервативної революції. І хоча нині очевидні суттєві хиби концепції Еволи (наприклад, його негативізм щодо жіночого начала в релігії), в цілому ним висловлені слушні думки про цінності арійської культурної традиції, расові та кастові проблеми, окультні методи підміни цінностей та ін.

У своїй книзі “Повстання проти сучасного світу” (1934 р.) Ю. Евола докладно викладає принципи традиціоналізму і Консервативної революції. Він розглядає позитивні ієрархічні цінності істинного світу Традиції (з великої літери) та етапи її деградації. Причини занепаду сучасного світу він вбачає в переході влади від однієї касти до іншої (нижчої), що викликає руйнацію ієрархії і породжує суспільний хаос. Найстрашнішими зразками такого виродження він вважав держави СССР і США.

Глибоко вивчаючи проблеми етносу і раси, Евола пише ряд праць: “Синтез расового вчення”, “Зауваження з приводу расового виховання” та інші. Однак, він не був “біологічним расистом”, і вирізняв “расу тіла”, “расу душі”, “расу духу”. У своїй передмові до італійського перекладу “Протоколів сіонських мудреців” Евола пише, що єврейство в цілому аж ніяк не є джерелом антитрадиційної чи антисакральної стратегії, а лише становлять собою жертву темного впливу ще страшніших і глибше прихованих антидуховних сил. Дійсно, в консервативно-революційних колах ХІХ – ХХ ст. термінами “єврей” і “єврейство” позначали не стільки національну чи релігійну належність, скільки особливу соціально-політичну і соціально-економічну силу. Консервативні революціонери боролися проти “єврейства” як проти рушійної сили капіталізму (позикового капіталу, процентів, гендлярства, біржових спекуляцій) і комунізму (інтернаціоналізм, універсалізм, гра в демократію, знищення становості, тобто втрата суспільної ієрархії та ін.). Він наводить відомий вислів єврейського автора Отто Вайнінгера: “Комунізм – це явище єврейське, соціалізм – арійське” [542. 147–157].

Його книги “Фашизм, критика справа”, “Язичницький імперіалізм” та ін. продовжують тему Консервативної революції та перспектив її розвитку. Аристократ за походженням, Евола не прагне переконувати чи навертати читача в свою віру, він чудово розуміє, що його думки не для всіх зрозумілі й прийнятні. Він писав для тих, хто належить до одного з ним типу: до “обособлених людей”, до носіїв сакрального; він був зацікавлений у “пробудженні сплячих”. Він вірив у те, що нові чисті сили знищать релігійне лицемірство, і настане час духовного оновлення. Але зазначав, що це оновлення не можливе без відновлення ієрархії, перемоги форми над хаосом.

У своїй праці “Язичницький імперіалізм” Евола показує механізм знищення греко-романського світу хвилею семітських народів, які принесли хаос, ненависть до всякої ієрархії. Він приходить до висновку, що “духовна семітизація” греко-римського світу, а слідом за ним і всієї нордійської раси сталася через християнізацію. Це вивело на арену боротьби касту шудр (темну касту крішна) і демонічну касту асур’я. Ці сили, втілившись у християнстві, знищили Дух. Відтепер не Герой став архетипом, а “святий”, смиренно схилений в рабській покорі. Починає домінувати воля до кількості і ненависть до ієрархії та якості [542. 20–21].

Евола розглядає також проблеми десакралізації держави: через християнізацію суспільство забуло, що політичні проблеми невіддільні від релігійних. Імперський принцип ієрархії змінився християнським “рівність”. Замість королівської ієрархії нині держави мають тимчасову світську владу. Отже, сучасні держави є анти-аристократичними. Вони можуть вирішувати завдання господарчі, мілітаристські, але цілком позбавлені