Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

написав дослівно: “Оссіян витиснув з мого серця Гомера”. Від того часу Гете, класик чи псевдокласик, став Гете романтик! Отже, саме під впливом Оссіяна, як сам засвідчує, він відвернувся від псевдокласицизму та став одним із співтворців європейського романтизму [527].

Як пише П. Берк, до прихильників Оссіяна належали не тільки німці Гердер і Гете, а й французи Наполеон, і Шатобріан. Піднесення культу народу і традиціоналізму стало своєрідною реакцією на Просвітництво з його елітизмом та зневагою до традиції. Зокрема, Шатобріан написав книгу “Дух християнства”, у якій цілий розділ присвятив “неофіційній” релігії простолюду, в якій вбачав вираз гармонії між природою та релігією [34. 5, 10]. Ідеями відродження своїх етнічних цінностей у ХІХ ст. були наснажені Вук Караджич, Зорян Доленга-Ходаківський, Франтішек Палацький, Александр Афанасьєв та багато інших мислителів. Вони повертали до життя призабуту духовну спадщину своїх народів.

У кінці ХІХ ст. німецьким мислителем Фрідрігом Ніцше була відкрита ідея Вічного Повернення всіх речей. Ф. Ніцше сприйняв цю ідею як одкровення, але він не хотів, щоб воно перетворилось на релігію, а він сам – на пророка чи одержимого. Ніцше розумів небезпечність фанатизму. Про важливість цієї ідеї для майбутнього людства, свідчить його запис, зроблений для пам’яті про час і місце її постання: “Ідея Вічного Повернення, ця вища формула утвердження, найвища, яку тільки можна осягнути, датується серпнем 1881 року. Я накидав її на листку паперу з написом: “На висоті 6000 футів над людиною і часом. Я гуляв цього дня в лісі вздовж озера Сільваплана: біля величезної скали у формі піраміди, неподалік від Сюрлея, я зупинився. Тут мені спала на думку ця ідея” [279. 6. 41]. Метафізика вершин як способу виходу за межі сучасних людських умов з метою відкриття давніх духовних коренів арійської душі, душі воїна, була розвинута послідовниками Ф. Ніцше й Ю. Еволи, як практиками-альпіністами, так і політиками (правими радикалами).

З часу появи цієї ідеї історія стане для Ніцше іншою. Він повірив, що з допомогою “великої ідеї” буде створена нова людина майбутнього. Він відчував: “я ходжу серед людей, як серед уламків майбутнього”. Віднині його прагнення з’єднати ці уламки в єдине ціле стане смислом його життя [412. 12–15].

Ідеї циклічності розвитку культури в культурософії не нові. Ними займалися ще давні мислителі. Так, давньогрецький історик Полібій (ІІ – І ст. до н. ч.), автор “Всесвітньої історії” в 40 томах, володіючи величезними енциклопедичними знаннями, не міг не бачити певних закономірностей історичних і культурних процесів. Він одним з перших згадує ідею циклічності, яка, на його думку, має свої закономірності в появі великих особистостей, здатних впливати на розвиток подій і культурних явищ.

Ідею циклічності висловлював також китайський історик Сим Цянь (І ст. н. е.) [291. 88]. Чергове повернення до цих ідей є додатковим свідченням їх закономірності. Для Ф. Ніцше вона стала початком переосмислення духовних вартостей християнства. Саме Ф. Ніцше надав цій ідеї новітнього звучання і спричинив поштовх до переосмислення світогляду “новими правими” ХХ ст.

Світове панування “аврамістичних” релігій, таке очевидне для Ф. Ніцше, було все ще непомітним для широкого загалу. Вже у 1888 р. виходить друком його праця “Антихрист або прокляття християнству”. Автор розуміє, що цю книгу він “писав не для загалу. Може бути, ніхто з моїх читачів ще й на світ не народився… – мені належить саме прийдешнє” – зазначає він у передмові [327. 330].

Думки, які не раз підсвідомо, як невиразна тривога, виникали в умах освічених людей при близькому зіткненні з християнством, у Ф. Ніцше вперше отримали логічну словесну оболонку: “Християнство оголосило нищівну війну вищому типу людини, воно відмовилося від усіх основних інстинктів цього типу: сильна людина зробилася непотрібною людиною, людиною, від якої всі відцуралися. Християнство зіпсувало розум духовно сильних натур: воно навчило відчувати вищі духовні цінності як гріховні” [326] (Тут цитую за перекладом з російської, оскільки українське видання “Основи” подає досить “злагіднений” переклад критики християнства).

Як альтернативу космополітичному богу християнства Ніцше пропонує кожному народові мати “власного Бога”: “Народ, який ще вірить в самого себе, має також і свого власного Бога. В ньому він шанує умови, завдяки яким він піднявся, – свою шляхетність. Хто багатий, той хоче давати; гордий народ потребує Бога, щоб жертвувати”. Ніцше вбачає в християнстві релігію “хворих” і нежиттєздатних: “Ні мораль, ні релігія не стикається в християнстві ні з якою точкою дійсності: царство боже, страшний суд, вічне життя – це світ чистих фікцій. Після того, як поняття “природа” почали протиставляти поняттю “Бог”, слово природний зробилося синонімом слова недостойний, негідний… Християнське поняття бога – бог хворих, розумово відсталих – одне з найспотвореніших розумінь Бога, які тільки існували на землі; це бог, який оголошує війну життю; природі, волі до життя!”

Він відкриває очі пересічних людей на сутність християнства як секти юдаїзму: “Біблія взагалі знаходиться поза всякими порівняннями. Щоб не загубитися тут зовсім, необхідно перш за все пам’ятати, що ти знаходишся серед юдеїв. Християнин є юдей другого, навіть третього ступеня. Християнин – це юдей, тільки вільнішого віросповідання, він може не обрізатися… він є логічним продовженням юдаїзму”.

Ніцше вперше за всю історію християнства проголошує йому свій вирок. Це було криком його душі: “я засуджую християнство, я висуваю проти християнської церкви найстрашніше з усіх звинувачень, які тільки будь-коли проголошували… Християнська церква нічого не залишила незайманим, до чого б не доторкнулася, – все спотворила. Вона знецінила всяку цінність, усяку істину перетворила в “брехню”, в “неправду”, все чесне – в “підлість”… Це вічне звинувачення проти християнства я хочу написати на всіх стінах, де тільки воно є…”

Сам він стверджував, що його “Переоцінка християнських “цінностей”, – це намагання наблизити перемогу протилежних, шляхетних цінностей” [327]. Ніцше один з перших мислителів присоромив християнство з його примітивним “святим письмом”, культом мучеництва і застарілими догмами юдейського монотеїзму. Так, французький мислитель Ален де Бенуа пише, що “Ніцше передбачив настання епохи, коли такі слова як месія, іскупитель (спаситель) чи святий будуть вживатися як образливі або для позначення злочинців” [33. 16].

Пошук нових шляхетних цінностей отримав свій яскравий вияв в ідеях традиціоналізму як вічних духовно-культурних матрицях. Консервативна Революція – це насамперед, сукупність ідей, спрямованих водночас на перетворення світу (революція) і на збереження (консервацію) багатої духовно-інтелектуальної спадщини предків. Тобто вона має на меті захист традиційних цінностей радикальним шляхом. Отже, це – або революційність мислення, або революційність способу діяльності.

Інакше пояснює смисл цієї назви дослідник І. Гордеев: “оскільки процес соціального занепаду зайшов надто далеко, і норми справжньої сакральної цивілізації практично сховались за обрієм, то “крайнє праве” може стати і