Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Жагуча.. Ненаситна.., — бурмоче усміхаючись. Виглядає, як хлопчисько, який отримав омріяний подарунок, — Із задоволенням, кицю. Скільки завгодно.

Він рухається шалено, задаючи ритм, якого я прагну. Краплини поту солодким нектаром виступають на його чолі. Я схрещую ноги високо у нього за спиною, нігтями увіп’явшись йому в спину і залишаючи сліди. Мм.. мої мітки на ньому.. Від цього ледь не втрачаю зв’язок із реальністю. Кайфую. Насолоджуюсь кожним рухом, а він розпалюється все сильніше. Рухається все швидше і несамовитіше.

Цей прекрасний предвічний танок тіл. Ми злиті воєдино, його руки подорожують всюди.

Такі яскраві, карколомні хвилі солодко-терпкої насолоди змивають нас обох знову і знову. Засліплюють нас!

Ми завершуємо одночасно. І мені подумалось, що я могла б згаряти у його обіймах вічність і це було б неймовірно.

На останніх спазмах, коли світ по трохи перестає обертатись, розплющую очі. Чоловік пильно і якось відсторонено дивиться на мене, нависає наді мною, спершись на лікті, чорне пасмо падає йому на лоба.

Цього разу я не стримую своїх бажань. Мої пальці пробігаються його щокою вверх і ніжно торкаються цього пасма. Перебираю пальчиками волосся і кайфую. А тоді притягую його голову до себе. Не втримуюсь, припадаю до його губ ще раз у п'янкому поцілунку.

— Мм.. Ненаситна, — задоволено протягує і виходить з мене. Вмощується поруч і обіймає.

Тепла рука ліниво погладжує моє бедро. Чуттєві чоловічі губи вигнуті у спокусливу посмішку, повіки прикриті. Милуюсь ним. Боже, яка усмішка в цього чоловіка! Нащо мені той розум, коли є цей наркотик? Він просто спопеляє.

Прикриваю повіки. Під щокою ритмічно б'ється його серце. Мені зовсім не хочеться викручуватися чи обманювати — ні себе, ні його. Будемо відверті, Злато, ти шалено хочеш цього чоловіка, ще від тієї зустрічі в ліфті. Але чого очікувати далі? Бо ж далі знову захочеться солоденького. Так можна геть влипнути.

Веремій перерває потік моїх думок.

— Не бажаєш келих вина, — нахиляється і  грайливо цьомкає в кінчик носа.

У мене виривається смішок. Ну справді. Вино і креветки. Геть вилетіло це з голови.

— Можна, — врешті кажу. Чому б і ні. Привід вже не той, але і настрій теж. Посміхаюсь подумки.

Вирішую всі важкі думки запхати у шухляду з написом «потім». Зараз є лише він. І я насолоджуватимуся ним стільки, скільки зможу!

Він піднімається з ліжка. Абсолютно не соромлячись своєї наготи підходить до комоду, витягує одну із своїх футболок і подає мені. Я ж милуюсь точеним рельєфом чоловічого тіла. Аполлон! І мало не облизуюсь. Хочу його знову. Дихай, Злато!

Його футболка приємно торкається тіла, сягаючи мені до середини стегон.

Веремій обмежується лише короткими шортами. Сухо сковтую.

Новий вид тортур — по іншому не скажеш.