І мертві залишають тіні - Карл Хайнц Вебер

Гегеман чекав більшого. Йому цікаво, чи О'Дейвен задоволений цією домівкою. Інші іноземці, які працюють у Геббельса, живуть комфортабельніше. Лорд Гав-Гав, наприклад, живе зі своєю дружиною у добротному готелі, який розташований поряд із роботою.

Недалеко звідти й «Радіокуток» — ресторан, де постійно збираються іноземні диктори. Звичайно, заходить туди і О'Дейвен. Переважно під час перерви на обід. Свій вільний час, зрештою, він проводить в іншому місці. «Для мене це задалеко», — пояснює він. А до Нойкельна, до Беати, для нього не задалеко. Неподалік і «Ведмежий шинок» на Фрідріхштрассе. Це теж щось на зразок ресторанчика, де збираються іноземці, але зовсім іншого гатунку. Туди приходять іноземні робітники та їм подібний люд. Гегеманові кілька разів донесли, що бачили там і О'Дейвена. Він зажадав від нього пояснень. «А чому не можна, гауптштурмфюрере? Та якщо не можна, то не можна. Мені це ні до чого».

Ну та гаразд. Це було два роки тому. Коли трапилась ота подія з інженером. Ідіотський: замах на Геббельса призвів, звичайно, до посилення заходів по гарантуванню безпеки. Це вдарило передовсім по іноземних службовцях. Але й у міністерстві відтоді зброя бряжчала значно голосніше. Скрізь контроль, вартові на кожному кроці, а в приймальні Геббельса цілу добу стоять напоготові п'ять есесівців. Тобто готові стріляти. Справді по-ідіотськи.

«Скільки всього можна передумати за кілька секунд!» — відзначає Гегеман. Він усе ще оглядається по кімнаті. О'Дейвен щось бурчить.

— Що ви маєте на увазі?

— Та нічого. Або зачекайте. У своїй наступній передачі я хочу прочитати дещо із статті Фернау, що друкувалася в газеті «Фелькішер беобахтер». «Прийдешні покоління зроблять конкретний висновок, що треба було врахувати й те, чому, власне, Німеччина перемагала». Хоча він цього й не обгрунтував, але, в усякому разі, я візьму на озброєння його заключний апофеоз.

— У чому він полягає?

— Перемога справді дуже близька.

— А мій терпець уже рветься. Що ви так довго вовтузитесь зі своїми черевиками? Це вже занадто!

— То що ж, по-вашому, мені з'явитися до рейхсміністра пропаганди з незашнурованими черевиками? Ви, зрештою, в чоботях, то з вами нічого не станеться.

Отже, чекати. Нарешті О'Дейвен підводиться, йде, не кажучи й слова, до шафи, бере звідти коричневе пальто, і «пас, по кишенях, як це роблять, перевіряючи, чи е там і ночі. Потім збоку дивиться на Гегемана, у його погляді відчувається невпевненість, відчиняє двері, пропускає гостя и перед і гасить світло.

Ідуть вони спокійно. Принаймні спочатку. Доктор Гегеман веде машину, О'Дейвен заплющив очі й не розплющує їх. Потім піднімає повіки й байдуже дивиться. Вони майже не розмовляють. У машині прохолодно й незатишно, сидіння тверді.

Гегеман розлючений і пригнічений сьогодні, сам собі він здається водієм, який везе свого шефа. Хоч шефа і без влади, але що вдієш. Не мати влади — це означає не нести ціпкої відповідальності. Ну й спосіб життя у цього О'Дейнека!

Його робочий день починається десь під обід. З Фрідріхсгагена чи з якогось іншого місця дзвонить на радіо і дізнається, коли йому прибути. Прибуває з точністю до хвилини. Стукнувши підборами, виструнчується на порозі дверей, н потім злегка кланяється. Вітається з черговим редактором. Разом починають вивчати директиви, які Геббельс роздає на щоденній параді об одинадцятій годині дня для всіх служб радіомовлення. Для підтримки своєї пропагандистської діяльності вони мають у розпорядженні іноземні, перш за все, звичайно, ірландські вчорашні газети й радіо-донесення агентурної розвідки. О'Дейвен записує собі теми дня й розпорядок передач іноземними мовами, потім з годину диктує. На обід іде в «Радіокуток». Коли інші іноземні ридіорепортери після обіду люблять трохи поспати, О'Дейвен тиняється скрізь, де йому заманеться. Часто зустрічається з Беатою, тоді вони тиняються вдвох по околицях, сидять у казино, коли гарна погода, ідуть у сад на даху або кудись у безлюдне місце, яке вони собі пригледіли. Чудово, га?

Десь біля шістнадцятої години він ще раз переробляв й редагує продиктований матеріал, потім начитує на магнітофонну стрічку коментар. Передача піде в ефір увечері, Л поки ще є час, добрий Джеймс може знову потинятись: посидіти в «Радіокутку», полежати у своєї коханої чи зайнятися ще чортзна-чим, не може ж Гегеман весь час його підганяти. Перед мікрофоном О'Дейвен знову збирається н думками, хвилин п'ятнадцять читає свій текст — і в нього кінець роботи. Після цього іноді буває якийсь прийом «бо конференція, рідко випадає таке, як сьогодні. Власне, саме тому по цього пана й заїхала машина, а в ній за шофера — офіцер СС і доктор філософії, інакше, мабуть, не можна.

Звичайно, Гегеман знав, що докори на адресу ірландця несправедливі. Він живе, як йому дозволяють жити. Але й Гегеман живе лиш так, як йому дозволяють. І тут, побоюється він, у найближчому майбутньому дещо переміниться.

Арнольд Гегеман не належить до надзвичайно чутливих натур. Він ніколи не розгублювався від удару згори, бо завжди міг ще з більшою силою передати його далі вниз. Але цього разу низу не було. Тому й лютує гауптштурмфюрер СС і доктор філософії, бо не може ні уникнути принижень, які, безперечно, підстерігають його, а це ж бо перший провісник близької перетасовки, ні передати їх по рангу нижче. Почуває він себе беззахисним. Тому його й охоплює таке шаленство, така злоба, власне, просто страх перед падінням, страх перед остаточним виключенням із тих кіл, яким судилося пережити цей хаос.

Але якщо справи ідуть саме так, а в цьому Гегеман ніскілечки не сумнівається, якщо його занесли в чорний список, то його вже не врятує ні молодецька виправка, ні солдатський героїзм. І того й того у цій країні ще вистачає. Йому лишається тільки покладатися на самого себе, він мусить бути хитрим та гнучким і не має права перекривати собі шлях у будь-якому напрямку, ось про що річ.

Гегеман хапається за це. Йому зараз просто потрібен висновок, який хоч трохи був би схожий на рішення. Він себе обманює і знає про це, але таким чином заспокоює себе, і йому стає легше. Коли машина завертає в урядовий квартал, злоба його зникає. Гегеман знову справляє враження досвідченого, бувалого в бувальцях гауптштурмфюрера, якого не виб'єш із