Ліна та пригоди в Половецькому замку - Ірина Литвин

– Що це за місце? – запитала Ліна.

– Це покинутий будинок сторожа ставу. Колись тут розводили рибу. Але якось вночі одна відьма наслала велику повінь на ці місця. Ставок розбушувався, вся риба випливла на берег і загинула без води. А сторож так перелякався тієї ночі, що втік з міста. З тих пір тут ніхто не живе і ставок залишився без риби. Але я приходжу сюди тренуватися. Вдома мені не дозволяють багато займатися магією, тому я приходжу сюди. Я подумав що це може бути нашим секретним місцем. Ми ж не можемо говорити про магію в школі або на вулиці. Раптом хтось почує. А тут тихо і ніхто не заважає.

Але тільки він це сказав, як на ставку почувся плескіт, а потім чиєсь хникання. На березі сиділа русалка Жалиця і тихо плакала.

- Ну окрім неї звичайно, - додав Лоло. – Але якщо на неї не зважати, вона відчепиться.

Коли русалка помітила дітей, одразу ж повеселішала.

– Мої сестри сказали, що я цілими днями лише байдикую і не допомагаю їм. А я сьогодні сплела цілий вінок і поклала його на дно річки. Вони говорять, що це – непотріб. Це так несправедливо.

– Таке враження, що вона всюди, де тільки є вода, – зітхнув Олег.

– Ти що, знаєш Жалицю? – здивувалася Ліна, бо сама вона дізналася про русалку лише недавно.

– Звісно, – відповів Олег, – постійно на неї натикаюся, коли бігаю в лісі.

– Ходімо до будинку, – запропонував Лоло, – там вона нас, не почує.

– А якщо й почує, все одно нічого не зрозуміє, – додав Олег.

– І як тільки її сестри взагалі витримують? – сказав Лоло і всі засміялися.

Вони вмостилися за столиком на затишній веранді біля будинку.

– То що ти хотів розповісти? – запитав Олег.

– Після того що сталося з Денисом я почав переглядати всі книги, які були в бабусі у бібліотеці. Cподівався знайти щось про упирів. Але нічого цікавого не траплялося, тільки те, що я й так знаю. І лише в одній книзі я дещо знайшов. Ліно, пам'ятаєш, я дав тобі книгу про історію міста.

– Звісно пам'ятаю, – відповіла дівчинка.

– Так от, я знайшов таку саму, тільки там були й інші історії. Я знайшов там цілий розділ про чорну магію, яку використовував Данило Половецький.

– Це ж перший власник Половецького Замку, – сказала Ліна, яка й сама вже дещо встигла прочитати з тієї книги.

– Дідусь говорив мені, що він був першим, хто почав використовувати темну магію, – додав Олег, – якраз після того як приїхав у Підвисоке.

– Він був навченим чаклуном, – сказав Лоло. – А навчені чаклуни можуть робити тільки темні чари. І от коли Данило Половецький побудував замок, люди теж перетворювалися на упирів. Тому я і подумав, що як Северин теж навчений чаклун і планує щось погане?

Ліна і Олег уважно слухали його.

– Ще,  – продовжував Лоло, – в книзі розповідалося, що батько Северина Олефір теж використовував темну магію. Його зупинила Відьомська Рада. Вони наклали на всю їхню родину якесь прокляття, яке не дозволяє їм чаклувати.

– На Відьомській Раді Міранда говорила, що якісь тіні вилітають із замку, але їй ніхто не повірив, – сказала  Ліна, – Як думаєте, може бути що вони якось зняли це прокляття?

Хлопці лише здвинули плечима.

– У книзі також йшлося про те, що там була присутня твоя тітка, Ліно, - сказав Лоло, - Їй було лише п’ятнадцять років і вона першою пробралася в замок щоб врятувати свою молодшу сестру Уляну. Але її це так і не вдалося, Уляну більше ніхто не бачив.

– Я бачила це ім’я на одній із мітел, що стоять у нас на горищі, – скрикнула Ліна, – виходить це ще одна моя тітка. Мені ніколи про неї не розповідали.

- Як думаєте, Рута теж може використовувати темну магію? – запитав Олег.

- Не знаю, - відповів Лоло, - але думаю що не просто так Дениса перетворили на упиря саме в той день коли вона з’явилася.

Вони ще трохи поговорили і вирішили розходитися. На вулиці почало темніти. Коли діти проходили повз озеро, то помітили що Жалиці вже не було. Напевно пішла комусь іншому жалітися.