Грішна - Тесс Геррітсен

— Ви таке вже бачили?

— Лише в музеї медицини. Але це не така вже рідкість. Трапляється раз на тисячу пологів.

— Чому?

— Ніхто не знає.

— То це може… може статися з будь-якою дитиною?

— Саме так. — Мора зав’язала останній шов і обрізала зайвину нитки. — Дитина народилася сильно деформованою. Якщо й не народилася мертвою, то, безперечно, померла дуже скоро.

— Отже, Камілла її не топила.

— Я перевірю нирки на наявність діатомових водоростей. Це покаже, чи було утоплення причиною смерті. Але навряд чи це вбивство. Гадаю, дитина померла природною смертю.

— Дякувати Богу, — тихо промовила Ріццолі. — Якби ця істота вижила…

— Вона не змогла б вижити. — Мора закінчила перев’язувати рану, зняла рукавички. — Готово, детективе. Шви треба зняти за п’ять днів. Можете заїхати до мене, я зніму. Але все одно думаю, що вам варто навідатися до лікаря.

— Ви ж і є лікарка.

— Я працюю з мертвими, пам’ятаєте?

— Зашили мене непогано.

— Йдеться не про кілька швів. Мене турбує те, що з вами відбувається.

— Про що це ви?

Мора схилилася до Ріццолі, не зводячи з неї очей.

— Ви зомліли, хіба ні?

— Не пообідала. І ця штука… це немовля — воно мене шокувало.

— Воно шокувало нас усіх. Та знепритомніли тільки ви.

— Просто ніколи нічого такого не бачила.

— Джейн, у цій лабораторії ви бачили чимало різних жахів. Ми бачили їх разом, відчували сморід. Ви завжди добре трималися. За хлопцями з поліції доводиться наглядати: вони падають, мов підкошені. А ви завжди лишалися на ногах. До сьогодні.

— Може, я не така сильна, як ви думаєте.

— Ні, я думаю, що щось сталося. Чи не так?

— Наприклад?

— Кілька днів тому у вас паморочилося в голові.

Ріццолі знизала плечима.

— Довелося почати снідати.

— А чому до того не снідали? Нудило? Ще я помітила, що ви бігаєте до вбиральні чи не щодесять хвилин. Лише поки я розкладала інструменти, ви були там двічі.

— Що це, в біса, таке? Допит?

— Вам потрібно сходити до лікаря. Потрібен повний огляд, аналіз крові для виключення анемії — це щонайменше.

— Мені просто треба подихати свіжим повітрям. — Ріццолі сіла, тоді різко опустила голову на руки. — Боже, як голова болить.

— Ви досить сильно вдарилися об підлогу.

— Мене і до того били по голові.

— Але мене більше тривожить те, чому ви зомліли. Чому ви постійно втомлена.

Ріццолі підвела голову, подивилась на неї. У цю ж мить Мора все зрозуміла. Вона вже підозрювала, а тепер побачила підтвердження в очах цієї жінки.

— Я так облажалася, — прошепотіла Ріццолі.

Її сльози налякали Мору. Вона ніколи не бачила, як Джейн плаче, — вважала цю жінку надто сильною й надто впертою для того, щоб зірватися, але зараз щоками в неї текли сльози, і Мора була така здивована цим, що тільки мовчки дивилася.

Стукіт у двері сполохав їх обох.

До кабінету зазирнув Фрост.

— Як тут справи… — Побачивши мокре обличчя напарниці, він спантеличено замовк. — Гей, у тебе все гаразд?

Ріццолі розлючено витерла сльози.

— Усе добре.

— Що відбувається?

— Я кажу — все добре!

— Детективе Фрост, — утрутилася Мора. — Нам потрібно поговорити наодинці. Залиште нас, будь ласка.

Фрост зашарівся.

— Перепрошую, — пробуркотів він і тихо зачинив за собою двері.

— Дарма я на нього нагримала, — сказала Ріццолі. — Але іноді до нього так складно доходить.

— Він переживає за вас.

— Та знаю. Знаю. Принаймні він із хороших хлопців.

Її голос зірвався. Намагаючись не розплакатися, вона стиснула кулаки, але сльози все одно текли, вона схлипувала. Здавлені, присоромлені схлипування, яких вона не могла стримати. Було тривожно бачити, як зірвалася жінка, яка завжди вражала своєю силою. Якщо Джейн Ріццолі могла розклеїтися, то й будь-хто інший міг.

Раптом Ріццолі вгатила кулаками по колінах і глибоко вдихнула. Коли нарешті підвела голову, в очах досі стояли сльози, але гордість жорсткою маскою скувала обличчя.

— То все бісові гормони. Задурили мені голову.

— Ви давно знаєте?

— Не знаю. Досить давно. Сьогодні зранку нарешті зробила тест. Але й до того кілька тижнів знала — відчувала різницю. І місячного не було.

— Яка затримка?

Вона знизала плечима.

— Принаймні місяць.

Мора відкинулася на спинку стільця. Ріццолі опанувала емоції, тож тепер можна було повернутися до ролі клініциста. Холоднокровного лікаря з практичною порадою напоготові.

— Маєте ще чимало часу для прийняття рішення.

Ріццолі пирхнула, витерла обличчя рукою.

— Нема чого вирішувати.

— Що будете робити?

— Я не можу його народити. Ви знаєте, що не можу.

— Чому?

Ріццолі кинула на неї погляд, призначений для імбецилів.

— Що я робитиму з дитиною?

— Те ж, що й усі інші.

— Ви уявляєте мене матір’ю? — Вона засміялася. — Я не впораюся. Дитина зі мною й місяця не проживе.

— Діти напрочуд витривалі.

— Що ж, я не вмію з ними поводитися.

— З тією дівчинкою, Ноні, ви чудово впоралися.

— Авжеж.

— Справді, Джейн. Вона потяглася до вас. Мене ігнорувала, від власної матері зіщулювалася. А от з вами негайно потоваришувала.

— Це не значить, що з мене вийде матуся. Маленькі діти мене лякають. Я не знаю, що з ними робити, крім як швидко комусь віддати. — Вона різко видихнула, наче на цьому було все. Питання вирішено. — Я не можу. Просто не можу.

Вона підвелася й рушила до дверей.

— Ви сказали агентові Діну?

Ріццолі завмерла, взявшись за ручку дверей.

— Джейн?

— Ні, я йому не говорила.

— Чому?

— Важко вести такі розмови, якщо ми заледве бачимося.

— Вашингтон не на краю землі. Навіть часовий пояс той самий. Можна й зателефонувати. Він хотів би знати.

— А може, й не хотів би. Може, це просто одна з тих проблем, про які він не хотів би чути.

Мора зітхнула.

— Гаразд, визнаю, я не дуже добре його знаю. Але протягом нашої короткої співпраці він видався мені людиною, яка серйозно ставиться до відповідальності.

— Відповідальності? — Ріццолі нарешті розвернулася до неї. — О, так. Ось що я таке. Що таке ця дитина. І він саме з тих бойскаутів, що виконують свій обов’язок.

— Я не це мала на увазі.

— Але ви цілковито праві. Гебріел виконає обов’язок. То й до біса все це. Я не хочу бути для чоловіка проблемою, відповідальністю. Бо вирішувати не йому, а мені. Це мені довелося б ростити цю дитину.

— Ви навіть не дали йому шансу.

— Шансу на що? Стати на коліно й освідчитися? — Ріццолі засміялася.

— Чому ви вважаєте це таким неймовірним? Я бачила вас разом, бачила, як він дивиться на вас. Це не просто роман на одну ніч.

— Не на одну ніч. На два тижні.