Нескінченне відлуння - Ірина Смоліч

— Його можна зрозуміти, адже ми вважали, що Алек загинув.

— Саме на це я і розраховував, — юнак повернувся до Симони, і вона внутрішньо здригнулася, побачивши вираз його обличчя. Не залишалося жодних сумнівів — Нікі був божевільний, і вмовляння тут не допоможуть. — Я хотів, щоб вас обох переслідували кошмари, щоб ви повною мірою усвідомили всю підлість свого вчинку.

— Але ж тебе не задовольнило лише залякування.

— Так, мені здалося цього недостатньо, тому я пішов далі. Я обрав слушний момент і здійснив своє правосуддя. Причому Ян був настільки п'яний, що навіть не намагався ухилитися від автівки. І знаєш... — Нікі зробив паузу та якось дивно подивився на Симону, — я нічого не відчув, коли збив його і залишив там помирати.

Він перетнув кімнату й втупився у вікно. Водночас Симона зрозуміла, що мотузка на її руках ослабла. Тепер можна було позбутися неї, щоб втекти від свого переслідувача. І хоча відстань до дверей здавалася чималенькою, чекати більш вдалого моменту було не варто. До того ж тумба більше не перекривала шлях до свободи, а ланцюжок не заважав відчинити двері.

Симона підхопилася зі стільця та побігла до виходу. Від несподіванки Нікі розгубився, тому не відразу зреагував. Тільки за кілька секунд він кинувся слідом за нею, але примудрився заплутатися у власному пальті та, перечепившись через купу мотлоху, гучно гепнувся на підлогу. Втім дівчину це не врятувало. Коли він падав, то встиг зачепити її рукою, від чого вона втратила рівновагу і розтягнулася поруч з ним. З боку це, напевно, виглядало комічно: дві дорослі людини борсаються на підлозі, наче в порожньому басейні.

— Куди це ти зібралася? — заскрипів він зривистим голосом, одночасно хапаючи Симону за ногу.

— Та відчепися ж ти, — вона щосили лигнула його по носу другою ногою.

Нікі скрикнув і схопився за ніс, з якого заюшила кров. Це надало Симоні час звестися на ноги та кинутися геть з кімнати. Вона важко дихала, на лобі виступили крапельки поту. Їй не вірилося, що все відбувається насправді. Ситуація більше нагадувала нічний кошмар, який ніяк не скінчиться. Нікі у свою чергу теж піднявся з підлоги й, тримаючись за ніс, пошкандибав до столу за ножем. Його обличчя виглядало жахливо, а божевільний погляд безперервно блукав кімнатою. І тут Симона усвідомила, що їй не вдасться здійснити свій план — Нікі наздожене її раніше, ніж вона встигне вибратися з квартири. Тому вона звернула коридором ліворуч, дісталася до кухні й пірнула в маленьку нішу, де стояла пральна машинка та зберігалися всілякі господарські речі.

Це крихітне приміщення затуляли дерев'яні дверцята, вірніше, заслінка з прорізами. Знайти його було майже неможливо, якщо не знати про нього заздалегідь. Симона звела дух і стала чекати, тоді як піт цівками стікав по її спині. Вона побоювалася, що її притулок ненадійний, але нічого іншого їй не залишалося.

— Агов, ти де? — почула вона з коридору голос Нікі. — Можеш не ховатися — я все одно знайду тебе. А за те, що ти розбила мені носа, я придумав тобі особливе покарання. Не хочеш дізнатися яке?

Нікі увійшов до кухні та огледівся довкола. Симона, затамувавши подих, спостерігала за ним крізь отвори в заслінці. Юнак більше не тримався за скривавлений ніс. Натомість у його руці блищав ніж, який він виставив уперед, наче збирався ним щось проткнути. Або когось. Симона здогадувалася, кого саме. Вона не сумнівалася, що коли Нікі надумає пустити його в хід, він не вагатиметься жодної секунди. Комп'ютер ніколи не відхиляється від заданої програми. Божевілля ніколи не зупиняється на півдорозі.

— Ну гаразд. Я готовий пограти в цю гру, якщо ти наполягаєш, — Нікі обвів кухню прискіпливим поглядом. — Головне, потім не пошкодувати. Адже ти не забула, що твій приятель мчить сюди повним ходом? І я вже приготував для нього дещо цікаве.

Це була явна провокація, але Симона не піддалася на неї та продовжувала зберігати мовчання. Нікі постояв ще деякий час, після чого попрямував у вбиральню, яка була розташована з протилежного боку квартири. Тільки тоді дівчина вислизнула зі своєї схованки й навшпиньках рушила до вхідних дверей. Вона виразно чула прокляття з вбиральні, тому подумки похвалила себе за ідею сховатися зовсім в іншому місці.

Їй залишалося подолати лише декілька кроків, коли дерев'яна мостина під її ногою гучно скрипнула. Симона здригнулася й з жахом застигла на місці. З боку вбиральні почулися швидкі кроки, що означало одне — її розкрили й слід діяти якомога швидше. Підбігши до дверей, Симона вчепилася неслухняними пальцями в замок, який, наче навмисно, наглухо застряг, але було пізно — перед її очима вже постав Нікі. Його обличчя випромінювало ненависть.

— Ну що, гру закінчено? Більше ти від мене не втечеш, — він загрозливо змахнув ножем і мов розлючений бик ринувся вперед.

Симона притулилася спиною до дверей — подітися їй було нема куди, як і нема куди бігти. Ненароком вона помітила горщик з квіткою, який стояв на столику в передпокої. Це наштовхнуло її на шалену думку. Симона схопила квітку за товсте стебло і, розмахнувшись, вдарила Нікі по руці. Важкий горщик влучив точно по зап'ястку — ніж вистрибнув з його руки й відлетів далеко убік. Нікі скрикнув, але й не подумав зупинятися: він з ще більшою люттю накинувся на дівчину, повалив її на підлогу та почав душити.

— Я уб'ю тебе, уб'ю, — прохрипів він не своїм голосом. — Ти заплатиш за всі мої страждання!

Симона відчула, як починає непритомніти, перед її