Контрольний укол - Іван Іванович Дубінін

— А ось аускультацію, тобто вислухування, запропонував французький лікар Лаеннек. Завдяки жінкам, вірніше їх природній соромливості. До нього серце й легені вислуховували просто приклавши вухо до грудної клітки. Одного разу його викликали до юної персони із знатної родини. Її треба було обов'язково прослухати, але вона соромилася молодого лікаря. Заповзятливий Лаеннек вправно вийшов із становища: він узяв зошит і, сильно скрутивши його, зробив трубку. Потім приклав один кінець до грудної клітки, а інший — до свого вуха і з радісним здивуванням виявив, що він не тільки все чує, але й набагато краще! Потім для цієї мети він пристосував дерев'яні трубочки — перші стетоскопи. Ось так! А зараз без цих методів ми й не уявляємо собі лікаря, справді ж бо?

Вже за столиком, на посту, де ми з Вікою уточнювали призначення для хворих, вона раптом уважно подивилася на мене і промовила, ніби дивуючись:

— Ти у мене такий розумний.

Моє серце трохи не лопнуло від щастя, а я густо почервонів.

Потім в ординаторській я писав щоденнички в історіях хвороб. Незабаром з обходу повернулася і Надія Миколаївна.

— Ну що, Василю Васильовичу, всіх хворих вилікували? — поцікавилася вона, миючи руки під краном.

— Боюся, цей процес ніколи не скінчиться, — обізвався я.

— Це точно. Як казав один мій колега:

Вона сіла за свій стіл, закурила сигарету, розкрила історію хвороби. Але писати нічого не стала, їй хотілося поділитися враженнями.

— Зараз у мене лежить цікава хвора. З хронічним бронхітом. Астенічна, бліда. У неї періодично загострюється захворювання з нападоподібним кашлем. Я зробила їй розгорнену лейкоцитарну формулу, а там еозинофіли зашкалюють! Алергія. Я тоді призначила щодня протягом тижня здавати на аналіз кал. І виявили яйця аскаридів! Вони зі струменем крові потрапляють в легені, а звідти через гортань вже личинки заповзають в ротоглотку і розвивається напад кашлю. А ми бронхіт лікуємо — сиропчики від кашлю, антибіотики. Отакечки, Василю Васильовичу. Вік живи — вік учись!

Я був уражений! Як багато я ще не знаю. І правий був Ігор, коли сказав мені, що вчитися по-справжньому я буду саме тут.

Надія Миколаївна взялася проглядати історію хвороби й раптом, розлютившись, відкинула її убік.

— Ну сил вже немає на цю Світлану! То температуру не відзначить, то аналізи не туди підклеїть. Якась вона непокваплива, марудна. Не везе мені на медсестер. То Коритіна була, тепер ось ця.

— Я Коритіну майже не знав, — вставив я, щоб підтримати саме цю тему розмови.

— Зате я добре знала. Якась насуплена, занурена у свої проблеми, неуважна. Треба було постійно її контролювати, а то могла й не ті ліки ввести. Вже ж було кілька разів!

– І що? — поцікавився я.

— Слава Богу, обходилося! Та Ви ж із нею, здається, чергували!

— Так, було один раз.

— Ну й що, не начудувала нічого?

— Та наче ні, — сказав я, не змигнувши оком.

— Тоді Вам пощастило.

— А що чутно з приводу розслідування? — поцікавився я.

— Нічого не чутно. Ви що нашу міліцію не знаєте? Зімітували спочатку бурхливу діяльність, а потім все вщухло. А що там думати, вбивця у неї під боком лежав.

— Так чоловіка, здається, випустили.

— Випустили. Поки що. А зараз шукають вбивцю серед наших лікарів.

— Мені слідчий теж натякав на мою причетність, — не утримався я, тому що від спогадів стало неприємно на душі.

— Ну ось бачите! Але якщо вже на те пішло, то я б почала це з санітарок.

«Хто про що, а курка про просо, — подумав я. — Як не ходи манівцями, а смерть Півнєва — сьогодні новина номер один».

— А до чого тут баба Фрося? — напрямки запитав я.

— Ну, може, з Коритіною і ні до чого, а ось з Півнєвим — нема де правди діти! Я Вас попереджала.

— А що вона могла зробити? Шеф контролював стан хворого. Але руки-то не підкладеш. Зараз, ба, як переживає.

— Звичайно, переживатиме. Тепер його плани можуть і не здійснитися.

— Які плани?

Лікарка трохи загаялася з відповіддю, але все-таки вирішила видати інформацію.

— У третій лікарні звільняється місце головного лікаря. І він хоче через сина Півнєва, виконкомівського працівника, вибити собі це місце.

«Ах ось воно в чому справа! — подумав я. — Не так все просто в нашому королівстві».

У двері постукали. Заглянула Віка.

— Я перепрошую, лікаря викликають на консультацію в гастроентерологічне відділення.

Була моя черга.

— Добре, я зараз іду, — посміхнувся я своїй милій медсестрі.