(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова
Завжди б наші правоохоронці як дотримувалися закону, як у випадки бійки шістнадцятирічного хлопця. Причому, при найближчому розгляді, виявилося, що бійка не суттєва. Розбита губа в одного і підбите око в іншого.
Андрій з другом вирішили заступитися за дівчину, до якої чіплявся якийсь п'яний мужик. Хіба за таке треба лаяти? Навпаки, порадіти, що правильний хлопець зростає. Дівчат треба захищати, а не ображати.
Добре, що опинився поряд із Катею. Вона розгубилася, тільки-но потрапивши в ділянку. Явно не знала, як поводитися і з ким домовлятися. Єдине, що її турбувало, чи в порядку Андрій. Розумничка, звичайно, ні слова не сказала Андрію, тільки міцно обійняла хлопця, як його привели.
Коли приїхав Костя, ми вже утрьох виходили з відділення. Дякувати Богу, обійшлося без претензій у сторін один одному. Максимально мирне вирішення конфлікту. Чесно кажучи, не розумів, навіщо викликали правоохоронців і везли хлопців до відділення.
— В порядку? — коротко спитав Костя, обіймаючи брата. Все-таки хороша у них родина, горою один за одного.
— Так все чудово.
Костя так само міцно обійняв Катю і тільки потім простяг мені руку.
— Дякую. Катя сказала, що ти все розрулив, — уважний погляд Кості та ледь помітна посмішка на губах. Таке почуття, що я складав іспит, навіть не знаючи про це. І здав на п'ятірку, бо і Костя, і Катя були задоволені.
Добре, отже, я на правильному шляху.
Я притягаю Катю назад, притискаю до себе, вона не чинить опір, тільки здивовано очима моргає, підводячи на мене погляд. А я не можу стримати посмішки. Її очі розповідають так багато, у них поєднується радість, ніжність і недовіра. Ось останнє мені зовсім не подобається. Вирішивши, що з недовірою треба боротися простим і перевіреним шляхом, я нахиляюся до Катіних губ і встигаю відчути її рване дихання, як чую тихі смішки.
Чорт! Забув про цих двох жартівників!
Катя теж здригається, приходить до тями та намагається відсторонитися. Ні, крихітко, не сьогодні. Надто вже мені затишно з тобою поряд. Та й нехай усі бачать, що ця дівчинка моя.
Мабуть, ніколи не думав, що я такий ревнивець.
Переводжу погляд на Костю з Андрієм, які явно хочуть пожартувати:
— Гаразд, нам час, — не даю я відкрити хлопцям рота, переводячи на них загрозливий погляд. Катя тільки розслаблятися почала у моїй присутності. Не дай Боже, вони щось ляпнуть і моя крихітка знову буде шугатися. — Сподіваюся, що ніхто з вас сьогодні вже ні в що не вляпається і мені не доведеться знову грати у супергероя. Принцесу доставлю в цілості й безпеці через пару годин додому, так що можеш не вдавати з себе суворого старшого брата, — підморгую я Кості, який явно збирався щось сказати, і забираю Катюшу, не давши їй схаменутися.
— Почекай, Роме, — крихітка все-таки приходить до тями, коли я відчиняю перед нею дверцята автомобіля. — Куди ти ведеш мене?
— У нас побачення, що ти забула? Це навіть прикро, — я перевірив надійність пристебнутого ременя безпеки та зачинив двері.
— Роме, у мене багато роботи. І до пар потрібно готуватися, вже пізно, — продовжила обурюватися крихітка, коли я сів за кермо і виїхав на проспект. — І ти навіть мене не спитав!
— Крихітко, ми ненадовго, просто дуже хочу показати тобі одне місце, — я повернувся до неї, загальмувавши на світлофорі. Не втримався і поклав руку їй на коліно, не прикрите короткою спідницею, злегка полоскотав пальцями, із задоволенням спостерігаючи, як Катюша здригається і покривається мурашками від мого дотику. — Будь ласка, принцеса, скажи мені так.
Я повертаюся до дівчини всім корпусом і завмираю в очікуванні її відповіді.
Катя дивиться на мою руку на своєму коліні та, здається, навіть не моргає.
— Так, — каже вона на видиху й у той самий момент лунає голосний звук. Я не відразу розумію, що сигналять нам, адже вже давно спалахнуло зелене світло і ми заважаємо руху. Швидко переводжу погляд на дорогу та стартую, розуміючи, що не можу стримати посмішки.
Перше “так” від моєї крихітки.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно