(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

— Роме, в яке відділення ми їдемо?

— У четверте, — коротко відповів Рома, явно прислухаючись до моєї розмови з братом.

— Ти з Ромою? — одразу встряв Костя.

— Так, Кость, тобі не обов'язково їхати, я вирішу все сама. Я такий самий опікун, як і ти. Не думаю, що виникнуть проблеми.

— Я буду там протягом години, — коротко кинув Костя і відключився.

— Даремно йому зателефонувала, — перевела погляд на Рому. — Він зірвався і вже їде. Тепер доведеться заспокоювати його, щоб він під шумок не вбив Андрія.

— Не думав, що Костя такий кровожерливий, — усміхнувся він і взяв мене за руку. Я перевела погляд на наші переплетені пальці, що лежали на моїх колінах. Дивно, але ця картина заспокоювала та зігрівала. Начебто ми були знайомі тисячі років і триматися за руки було для нас чимось звичним.

— Скоріше вважає, що ми не можемо замінити на Андрія батьків. І він шукає неприємності через відсутність твердої руки. Я давно відмовилася від спроб замінити йому батьків, просто намагаюся підтримувати його та розмовляти з ним частіше. Не завжди виходить, але зараз уже полегшало. Кілька років тому було пекло, Андрій постійно зникав десь ночами, будь-яке слово викликало скандал, — несподівано відверто поділилась я.

— Що сталося з вашими батьками? Вибач, що питаю, — Рома перевів погляд на мене, намагаючись зазирнути в очі, і міцніше стиснув мою долоню.

— Все нормально, — я зітхнула. — Автокатастрофа. На зустрічну смугу вилетіла машина, п'яний водій не впорався з керуванням. Вони загинули миттєво. Це сталося шість років тому.

— Катю…

— Нам із Костею було по вісімнадцять, а Андрію — десять. Його не хотіли віддавати під нашу опіку, казали, що ми не впораємося з тяжким підлітком. Але ми дуже хотіли бути разом, іншого варіанта навіть не розглядали. Отож і боролися до останнього.

— Ви такі молодці. Дякую, що розповіла мені, — Рома під'їхав до поліційної дільниці та перевів уважний погляд на мене. — Ну що? Чи готова відбивати брата у правоохоронців?