Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні - Олексій Анатолійович Кононенко
– Хочу, щоб ота чорненька біля мене сиділа, щоб горілочка, пиво, раки…
Раз – все так і сталося. І комар в пальцях.
– Третє? Хочу нічого не робити і гроші мати.
Раз!.. Сидить кум Петро в сесійній залі і газету гортає…
Подалися куми в круїз. Навколо світу. Аж у тропічних морях налетів тайфун, судно потонуло. Якимось чудом врятувалися лише кум Іван та кум Петро. Але ж прибила їх лиха година на острів до людожерів. Вже зібралися їх на обід з’їсти, коли це кум Петро кричить:
– Панове людожери! А чи була у вас революція?
– Ні.
– А колективізація?
– Ні.
– А культ особи?
– Ні.
– А економіку, культуру, науку ви відроджували, а вибори демократичні проводили?
– Ні.
– А чому ж ви так озвіріли?!
Поїхали депутати до Німеччини досвідом мінятися. А там добре знають, що у нас проблеми. Поступилися ціною і продають дешево мільйон одноразових шприців. Німецький партнер ввічливо запитує в кума Івана:
– Пане, ми знаємо, що у вас проблеми, ви відроджуєте економіку, якісну продукцію ще випускати не можете. Візьміть у нас ще партію презервативів. Ми дорого не пропонуємо.
– Ні-ні-ні! – відрізав кум Іван. – Така партія у нас вже є.
– Ой, куме Петре! Я таки вчора добре посміявся. Йду мимо вашої хати, дивлюся в хату, а ви за кумою по хаті бігаєте. І вона гола, і ви голі, куме.
– Будете, куме, сміятися ще більше!
– Та невже?
– То був не я.
Кум Петро і кум Іван разом з групою депутатів піднімаються на найвищу гору на честь прийняття бюджету.
Аж це кум Петро послизнувся й полетів у провалля. Кум Іван кричить вслід:
– Куме, ви живі?
– Та живий!
– Руки цілі?
– Цілі.
– А ноги?
– Цілі.
– То вилазьте, куме, потихеньку.
– Не можу, я ще падаю…
Кум Петро на прийомі у лікаря:
– У вашій родині були випадки божевілля?
– Наче б ні. Хіба що моя дружина. Вона вірить, що підвищать зарплату.
– Куме Петре, якесь життя стало одноманітне…
– Чому, куме Йване?
– Вчора грошей не було і сьогодні немає.
– Куди, куме Петре, йдете?
– На базар. Хочу порося подивитися.
– Ходіть, куме, до мене, та й подивитеся.
Прийшли. Подивився кум Петро, за вухом почухав.
– Гарний кабанчик. Скільки, куме Йване, за нього хочете.
– А я не продаю.
– Чого ж ви мене запросили?
– Так ви ж хотіли подивитися!
Кум Петро на прийомі у лікаря. Лікар запитує:
– Як ви ставитеся до алкоголю?
Кум Петро зніяковів.
– Лікарю, це запитання чи пропозиція?
Лікар замовчав, а тоді каже:
– Усі біди у вас від горілки, всі хвороби!
– Дякую, лікарю, хоч ви не звалюєте все на мене, не звинувачуєте мене одного.
– Раджу вам, – каже лікар, – кожного разу, коли потягне до чарки, з’їдати яблуко.
– Ой, лікарю! Я ж стільки яблук не подужаю.
– Куме Миколо, тільки ми двоє в хаті і люлька моя пропала. Чи не можете сказати, хто взяв?
Кум Петро прийшов додому. Голодний.
– А що, Ганно, знову їсти не зготувала? Все! Йду до кума Івана.
– Почекай десять хвилин.
– Що, таки зготувала?
– Та ні, одягнуся, підемо разом.
– І чому ти мною незадоволена, – каже кум Петро дружині. – Двадцять років живемо і жодної суперечки.
– Отож, боягузе!
Посварилися кум Петро й кум Іван. Аж на Великдень приходить кум Петро і каже:
– Сьогодні святий день, куме, давайте миритися. Я вам бажаю всього того, чого й ви мені…
– Ой, куме Йване, ви знову до сварки!
– Подаю до суду на кума Петра.
