Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні - Олексій Анатолійович Кононенко
Вийняв кум Іван вставну шелепу. Виграв пляшку.
– Куме, оце дивлюся на вас – і очам своїм не вірю! Що ж це ви поливаєте свої помідори та огірочки машинним маслом? Вони ж пропадуть!
– Є, то нічого куме, хай пропадають – куплю собі ще, на базарі – вдосталь. Зате «шмайсери» не поржавіють…
Приїхав кум Іван з відрядження. Йде додому і зустрів по дорозі кума Петра.
– Ходімо до мене, куме Петре, маю пляшку.
Заходять в дім.
– Куме Іване! – шепоче голосно кум Петро. – Там ваша жінка з якимось хлопом у спальні!
– Тихо! Аби не почули! У мене одна пляшка! На всіх не вистачить.
– Куме, ходімо до мене, вип’ємо по чарці.
– Ходімо!
Зайшли в квартиру. На кухні дістали закуску.
– Підіть, куме, в кімнаті на столі пляшку коньяку візьміть.
Кум повертається з пляшкою і з витріщеними очима.
– Куме, там ваша жінка з якимось бахуром на дивані сплять.
– Тихо, куме… То їхня пляшка…
Кум Петро і кум Іван дістали десь книжку про біологію і читають її разом:
– Дивіться, – каже кум Петро, – що то за чудеса на тім Божім світі. От, куме Іване, ви умрете, вас поховають, а потім на вашій могилі виросте трава, ту траву спасе корова, прийде на моє подвір’я та й лишить там – знаєте що?… А я вийду з хати та й скажу: «Ой, куме Іване, але ж ви змінилися, дуже змінилися!».
– То так, куме. Але ж і ви можете відійти на той світ. Виросте на вашій могилі трава, корова її спасе, ітиме попри моє подвір’я і покладе – знаєте що? А я вийду з хати і скажу: «Ой, куме Петре, але ж ви якими були – такими й залишилися…»
– Чого це ви, куме, вчора з хати вискочили такі червоні як рак і такі сердиті?
– Ой, куме, не питайте. Зайшов до хати. Бачу, в ліжку під ковдрою ніби двоє вовтузяться. Я схопив виделку – що під руки попало – штрикнув. Аж тут жінка з кухні: «Іване, там до тебе брат з жінкою приїхав, лягли відпочити…»
Голова колгоспу встав на зборах та й каже:
– Позаминулого року посіяли буряк на ближчому полі – довгоносик з’їв, минулого року посіяли на дальньому полі – знову довгоносик з’їв! Що нам робити в цьому році?
Аж кум Іван обізвався:
– Давайте нині всі поля буряком засіємо – най той довгоносик подавиться!
Зустрілися два куми на базарі, один місцевий, другий із сусіднього села. Місцевий і каже:
– Куме Петре, ходімо до мене, пляшку розіп’ємо.
– Та ні, куме Іване, я маю пляшку, ходімо до ставочка, там і вип’ємо.
– Як то, куме? Вдома ж і борщ, і сало…
– Ет, куме! На природі ліпше п’ється. Якоїсь травички на закуску увірвемо. Та й захмеліємо…
– Ні. Куме, ходімо до мене!
– Не піду…
– Чому?
– Я з вашою жінкою сплю…
– І я з нею сплю. То що ж, мені теж додому не ходити?…
– То ви, куме, цілий вечір один вдома?
– Так. Кума на хвильку до сусідки вийшла…
– Куме, як вам моя жінка на цьому знімку?
– Гарна. Знімок, мабуть, миттєвий.
– Чому?
– Та в неї рот закритий…
– Іване, он кум завжди цілує жінку, як іде на роботу.
– Я б залюбки її теж цілував кожного ранку, але ж вони живуть далеко.
– Куме, я тобі співчуваю.
– Отакої!! Чому ж?
– А в моєї Марійки нова сукня!
– Що мені з того?
– Сьогодні увечері вони з твоєю Ганнусею йдуть на концерт…
– Куме, можна у вас в садочку яблучко зірвати?
– А чого ж…
Тільки до яблуні – а там собацюра, як теля.
– Куме, так тут пес…
– Так отож…
Продає дід на базарі чарівну шаблю. Дорого.
– А чому то вона чарівна? – питає кум Іван.
– Замахнешся нею –
