Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні - Олексій Анатолійович Кононенко
– Вельмишановні пани-депутати! Наша країна і, що дуже болюче, ми з вами стоїмо на краю прірви!
А кум Петро гіпнотизує з місця: «Вперед, куме, вперед!»
– Я прийшов на цю посаду, щоб зробити рішучий крок вперед!
– Куме Петре!
– Га?
– Оце сиджу та й думаю: хто сьогодні найщасливіший в Україні?
– То що ж ви, куме Йване, придумали? Хто?
– Пенсіонери!
– Овва?
– Вони ж пили до антиалкогольних законів, закусювали до Продовольчої програми, кохалися до СНІДу, а працювали до госпрозрахунку.
Розумієш, старий, я на день раніше приїхав із відрядження …
Кума Петра обрали депутатом. Кум Петро влаштував на прощання вечірку і запросив до столу свого начальника кума Івана. Пили добре, їли гарно, співали – заслухатися…
– Ой жаль, куме Петре, що ви їдете. Ой, жаль, що ви мене залишаєте…
– То чому ж? – усміхається кум-депутат.
– Ви ж мені були як син рідний, такий же лінивий, нахабний та брехливий… Ой жаль, – каже кум Іван та й додає: – Може, б ви, куме, з собою сина мого взяли?
– Та куди ж? Він же лінивий, нахабний та брехливий? – заникується кум Петро.
– Ой жаль, куме.
– То чому ж?
– Ви ж мені були як син рідний…
Кум Петро купив «мерседес». Покликав кума Йвана. Приливають придбане.
Аж заходять до хати донька Ганя з кумовим Миколою. Усміхаються ніяково, за руки тримаються, очі додолу опустили. Кум Петро глипнув на них, ковтнув вареника та врізав рішуче:
– Якщо женитися зібралися – хоч зараз, а якщо хочете машину взяти покататися – чорта лисого!
Закінчилася перша сесія. Новообраний депутат кум Петро повернувся додому. Першим ділом засіли вони з кумом Іваном в садочку під вишнями. А як череда пройшла, зібралося в садочку чи не півсела.
– Кажіть, куме Петре, для всіх, що ви там чули-бачили?
– О-о-о! Там, люди, багато цікавого я узнав! Головне, затямте, виборці мої шановні, сьогодні в нашій молодій країні все робиться для людини, все заради людини, все в ім’я людини. І уявіть собі, я цю людину бачив, як оце вас!
Дістався кум Петро високої посади. Кум Іван якось був у місті в неділю, базарував, мав трохи часу, тож зайшов до давнього приятеля. Посиділи, позгадували.
– Куме, – каже кум Іван, – читав я про вас в газеті, ви там проти приватної власності виступаєте. Чому б то?
– Я ж, куме, на власному досвіді переконався, що краще жити без тієї приватної власності. Ось у мене квартира державна, і автомобіль державний, і дача державна, і постачання державне… Уявіть, куме, що за все це треба платити самому… Тоді треба ставати експлуататором!
Кум Іван і кум Петро організували партію. Кум Іван подався її зареєструвати, а кума Петра поставив на перехресті листівки роздавати. Повертається кум Іван і для прикладу, щоб народ підбити, бере в кума Петра листівку. Випадково дивиться на неї, аж то чистий папір, чистісінький.
– Куме, а що ж тут нічого не написано?!
– А що писати, куме? І так все ясно!
Приходить на прийом до депутата кума Петра старенька.
– Я вже й допомоги не прошу, – тільки признайтеся, хто придумав отаку демократію: вчені чи політики?
– Звичайно, що політики.
– Отож воно й погано. Вчені – ті спочатку на мишах випробовували…
Кум Петро та кум Іван добряче випили в честь святої неділі. Кум Петро вже розтулити рота не може, а кум Іван викладає йому свою філософію:
– Чим більше я п’ю, тим більше в мене трясуться руки. Чим більше в мене трясуться руки, тим більше я розливаю горілки, тим менше я п’ю. Кінець-кінцем, чим більше я п’ю, тим менше я п’ю…
Купили кум Іван і кум Петро автомобілі. Наступного дня виїхали обидва і не змогли розминутися – сплюснулися авто передками. Вийшли куми, хитають головами. Біда. Кум Іван дістає з машини пляшку, відкорковує:
– Випийте, куме Петре, з горя…
Кум Петро випив, дає пляшку кумові.
– Тепер ви.
– Е, ні, куме, я вип’ю після того, як даішники протокол напишуть…
Кум Іван причалапав додому п’янісінький. А жінка так розійшлася:
