Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

— Підпишіть тут, будь-ласка.

— Так, звісно.

— Ще раз вітаю вас з виграшом.

Думаючи, як йому тепер вчинити та що робити з грошима, Назар поїхав до дому. Він не дуже хотів говорити про це з батьками, він звісно бажав допомогти, але лише матері, Тимофія він ненавидів, тому, довелося брехати і своїй матері. Його справжній батько, Артем Коломієць, пішов від них, коли Назар був ще підлітком, в них були дуже близькі стосунки, а от з вітчимом він постійно перебував на ножах, Тимофій діставав його за те, що Назар живе під їхнім дахом за їхній рахунок, що він не може знайти собі нормальну роботу і таке інше. Постійне напруження в якому перебував цей хлопець перетворило його на соціпата, тому і друзів в нього було не багато, декілька давніх знайомих зі школи та декілька із роботи. Стосунки з дівчатами в нього також не вдавалися, не те щоб він був непривабливий, проте, велика кількість присутніх в нього комплексів, внаслідок постійного домашнього утиску, трохи відштовхувала дівчат, а ті леді які все ж таки знаходили в ньому щось хороше, були відшиті через вигадані ним причини.

Цей побут здавався йому пеклом, а ці люди, які жили поряд з ним — його демонами. Сірі стіни його кімнати тиснули на нього, ще зовсім трішки, і вони затиснуть його, всі цеглини посипляться на нього і притиснуть до підлоги, руки, ноги, обличчя, все тіло вкриється цеглинами наче ковдрою, і тільки сірий колір цих стін він бачитиме все своє життя.

Повернувшись до свої домівки, він поквапився в свою кімнату, зачинив за собою двері, присів на своє убоге ліжко, поглянув на ненависні сірі стіни і впав у роздуми — як же йому тепер вчинити? Його життя повинне зазнати неабияких змін, до яких він не був готовий.

— Доброго дня, чим я можу вам допомогти?

— Доброго дня, я хотів би орендувати квартиру, двох, або трьох кімнатну, в центрі міста, в хорошому стані, ціна не важлива. — «І навіщо я тільки сказав що ціна не важлива, мабуть вони тепер забажають нагрітись на мені» сказав він подумки сам собі.

— Все що забажаєте, ви можете переглянути квартири в нашому каталозі, якщо вам що небудь сподобається, наш агент покажу вам квартиру.

Ціни на квартири його вражали, жодну з них він не міг собі дозволити працюючи звичайним оператором кол-центру, але згадавши про декілька мільйонів у кишені, йому полегшало, хоча відчуття бідності його таки не покидало до кінця. Намагаючись не дивитись на ціну перегортаючи сторінки, він постав перед безліччю варіантів квартир, більшість з яких йому явно не підходило, адже він просто не знав як вести себе в такій шикарній оселі, тому і вибрав один з найпростіших, але він обдумував кожну деталь при виборі. Дві спальні, якщо доведеться приймати гостей на ніч. Велика вітальня, тепер йому раптом захотілося влитися в соціальне життя, почати більше спілкуватися з друзями, а ця вітальня була просто створена для посиденьок великої компанії. Велика спальня з панорамним вікном над центром міста, з такою спальнею знайти любов стане легше. Назар обрав лише цей один варіант, і відмовився від огляду квартири, а вирішив одразу підписати договір, це звісно трохи здивувало співробітників агентства, адже він був перший хто купує не дивлячись, та йому було начхати що вони думають. Підписавши усе і заплативши, йому таки довелося скористатись послугами агента, який переконав Назара, що для того щоб не було претензій до компанії, він повинен бути присутній при першому вході в квартиру, аби не виникало непорозумінь між очікуваним і отриманим, адже картинки в каталозі можуть відрізнятись від дійсності, та і як мінімум, агент покаже шлях і місцезнаходження кватири.

Огляд квартири зайняв у Назара лише декілька секунд. Агент віддав йому ключі та побажав всього найкращого. Вид з вікна його спальні був дійсно захопливий, перед очима відкривалась центральна площа міста, в центрі якої стояла ратуша. Невисокі старі будинки, і жодного однакового, у кожного з них своя історія. На горизонті саме заходило сонце, його промені наче виливались хвилями, і затоплювали місто останніми краплями тепла сьогоднішнього дня. Нажаль, Назар не міг залишитись тут на ніч, адже в квартирі не було нічого окрім меблів і побутової техніки, тому довелося повертатись до дому.

— Де тебе в біса носить? Ти бачив котра година!.. — доносились крики з першого поверху. Сірі стіни його кімнати вже не були такими страшними, навіть навпаки, якщо раніше вони лякали його, то тепер, він наче відчував як стіни просять в нього вибачення, за все скоєне, та в очах Назара можна було побачити лише одне «Я вже ніколи вас не побачу».

Вперше в житті, крики з першого поверху змушували його радіти, адже завтра, дочекавшись допоки усі покинуть цей дім, він складе свої речі і покине це пекельне місце назавжди.

— Вставай, скільки можна спати, ти на роботу запізнишся! — кричала Марія на сина.

— В мене відпустка! — крикнув він у відповідь, та ліг спати далі.

На годиннику було вже за одинадцяту. В домі стояла мертва тиша, можна було не квапитись, адже ніхто не заважатиме йому збирати свої речі, яких в нього й так не багато, декілька десятків книг, блокноти та зошити в яких він постійно щось занотовував, та трішки одягу який вмістився в одну коробку, більше йому нічого не належало в цьому домі, а навіть якщо щось і було, то тепер це непотріб.

Таксі от-от під’їде, речі на порозі, остання чашка кави в цьому домі добігає кінця, ще декілька ковтків, і можна вирушати. З одного боку, йому важко було покидати це місце, все ж таки, він прожив тут більше двадцяти років, тут минало його дитинство, тут його виховали. Незважаючи на все що склалося, у нього було багато приємних спогадів, особливо пов’язаних із батьком, але, йому на згадку чомусь приходили лише погані спогади, тому він дочекався допоки від’їде від будинку на декілька кілометрів, та викинув ключі від будинку у вікно автомобіля, як тільки ключі втратились, в нього наче гори з плечей зняли, і йому здавалося що саме цей момент і є початком його нового та щасливого життя.

Приїхавши до своєї нової квартири, першою справою він почав розкладати ті декілька коробок своїх речей. В його вітальні стояла висока книжна полиця, куди можна було помістити близько тисячі книг, та в наявності було